Сталася одного разу неприємність – ворона з’їла щось вже зовсім несвіже і їй стало погано. Виходжу з магазину і бачу ця «картинку» – вся лобовуха обгажена. Пригадую, що у мене серветки автомобільні скінчилися, йду в автомаг (500 метрів), купую сухі м’які серветки і миючий засіб для скла.

Іду до машини і починаю відмивати. Коли роблю вже останні штрихи, мене ззаду на плече лягає важка рука (я сам не маленький, але було важко). Обертаюся і бачу дядька моєї ваги, але у нього ця вага розташована значно ефективніше моєї. І цей дядько низьким голосом мені говорить «Спасибі що помив, але я платити не буду – машина чиста була».

Я спочатку офігеваю, а потім мій погляд падає йому за спину – а там стоїть мій «їжачок» (у мене бампер був тріснутий – легко вгадувався). Обертаюся на тільки що вилизану мною машину і починаю реготати. Мужик починає червоніти, а я крізь сміх (не знаю чому так пробрало) показую то на його машину, то на свою. Він починає оглядатися, розуміє в чому справа і теж реготатипочинає. Коли відсміялися, цей добрий дядько сказав: «Спасибі за подарунок, у мене сьогодні якраз день народження, приходь сьогодні ввечері в (назва шинку) з дружиною або подругою – гостем будеш».

А що? Прийшов. Ще й подарунок купив – набір для миття скла в авто – серветки там двох видів, рукавички і миючий засіб. Хлопець виявився ще й колегою (за професією – теж програміст) і абсолютно адекватний – просто офігів, коли побачив, що його «їжачка» якийсь чужий мужик лапає. На цьому грунті і здружилися і іноді ходимо в гості один до одного, на природу вибираємося на двох однакових «їжаках». І пиво там тихенько п’ємо, благо дружини в обох з правами.