Вийшла заміж за 40-річного. Виявилося – боїться своєї матері і без її «так» і кроку не робить. Хотіла б його врятувати, але як?

Мені 44 роки, нещодавно я вийшла заміж, живемо майже рік, з лютого 2020 року. Ну не те, щоб за дуже кохану людину: до весілля ми з ним зустрічалися всього чотири місяці, недовгий час, щоб добре пізнати один одного, погодьтеся ?!Просто якась хімія сталася, та й трошечки користь була з мого боку: моя доросла дочка три роки тому вийшла заміж, їй з моїм зятем жити ніде, жили разом, хоч і дружно, але я відчувала, що їм хотілося б жити без мене . Та й я вже змучилася від самотності без другої половинки.

Шукала свою любов по сайтах знайомств. Всі були якісь несерйозні пропозиції, навіть інтернетівські збоченці траплялися. Але знайшовся такий, який мені по духу, принаймні він так себе описував: 41 рік, спокійний, любить природу і тварин, працює водієм автонавантажувача на складі, одружений не був, дітей немає, є своя однокімнатна квартира на околиці міста, в якої він живе один. І сам начебто нічого такого по зовнішності, простакуватий, навіть трохи безглуздий, ну й добре.

Почали зустрічатися, причому не у нього вдома, а так – в кафе, в парках. Він розповідав, що його мама живе в приватному секторі поруч з його районом. Він з нею удвох жив довгий час, але нарешті накопичили гроші, купили йому квартиру і мама сказала йому вже одружуватися треба швидше, а то вона іноді хворіє і боїться, що син так і залишиться самотнім. Ми заходили до свекрухи ще до розпису, вона так довго на мене дивилася, про все розпитувала, особливо про мою квартиру, дізналася, що я звідти не збираюся виписуватися і залишатися власницею і дала добро синові на шлюб. Навіть в цьому випадку у мене ніяких підозр не виникало.

Після розпису я перебралася в квартиру чоловіка. Нічого особливого не взяла, а так: косметику, одяг, ну і трюмо своє перевезла, а так у чоловіка все є. Він у мене дійсно хороший і добрий, але пунктик у нього жахливий – він у всьому слухається і боїться свою маму, як дитина. Якщо вона вирішила прийти в гості, то хоч з роботи відпрошуватися – все повинно бути ідеально чисто і наготовлено, причому до того терміну, в який вона призначила, а не як нам зручно. Хоч у нас вдома завжди чисто, але потрібна стерильність. Чоловік мене не напружує, сам відпрошується в роботи, бере швабру, каструлю і вперед, тільки просить мене, щоб я говорила, що це ніби ми разом все зробили. Я ж все-таки господиня в домі!

Одягається чоловік блякло, стрижеться по-дурному, бо йому мама так веліла. Переробити його неможливо, я намагалася змінити його зовнішність, але він аж трясеться від страху. Мій подарунок (пару модних светрів, яскраві футболки та джинси), він одягає лише тоді, коли мама 100% його не зустріне ніде, ховає ці речі глибоко в шафі. Він носить вуса, тому його що мама вважає, що йому так йде, він так схожий на свого діда (батька свекрухи). Ходяча пам’ять, знаєте! Телефон завжди з ним, навіть коли він йде під душ або в туалет: раптом мама подзвонить, а він повинен відповісти не пізніше трьох дзвінків. І так у всьому! Навіть меблі, обстановку і колір шпалер вибирала йому мама. Не сказати, що без смаку, але якось дуже старомодно.

Страшенно не люблю, коли приходити його мама, хоч ми всі і робимо вигляд доброї сім’ї, та й я з нею не конфліктую, мудрості у мене вистачає. Справа в тому, що під час цих зустрічей мій чоловік сильно змінюється, ніби погано грає роль на сцені: нерозумно сміється над її жартами, погоджується з її думкою (будь-то політика чи погані відносини з сусідами по ділянці). Я знаю, що в душі у нього є своя думка, не така, як у мами, але з нею він схожий на маріонетку, а мама – на ляльковода. Звичайно ж, коли починається садово-городній сезон, чоловік завжди у мами на ділянці, хоч там всього-то три грядки і садові дерева. По любому першому покликом мами він летить до неї беззастережно, аж руки трусяться! Таке враження, ніби він маленький хлопчик і десь нашкодив, а тепер йому доведеться за це відповідати.

Десь я читала, що є така психологічна хвороба ось ця ось – боязнь мами, що сини до старості залишаються маминими синочками. Моя подруга порадила сходити до них до психолога, але він не піде без маминого «благословення». А якщо та дізнається, що я хочу чоловіка зводити до психолога, то точно може вибухнути скандал – як так, її синочка до «психа» тягти! Сам чоловік мені пояснює, що він боїться за мамине здоров’я – а раптом у неї тиск підскочить або ще щось трапиться? Але я боюся, що з психічним здоров’ям вже давно сталося у нього, але ж я вже полюбити його встигла. Скажіть, це якось лікується без втручання лікаря? Хотілося б його якось змінити, щоб трохи змужнів в моїх очах і не залежав від слова матусі.