Трохи більше півроку тому я вийшла на пенсію. Робота у мене була цікава, але вимагала багато зусиль. Тому, на заслужений відпочинок я пішла з чистою совістю і за власним бажанням. Жила я окремо від дітей в великій квартирі. Останнім часом мені стало самотньо самій вдома і діти запропонували переїхати до них. Спочатку я сумнівалася, але потім погодилася.

Після переїзду ми всі разом вирішили здавати моє житло, щоб отримувати додаткову копійчину в сімейний бюджет. У квартиру заїхали дві споріднені сім’ї. Договір з ними ми уклали на рік. Люди попалися порядні, тому я без всяких сумнівів пустила їх в свою квартиру.

Я прожила у дітей півроку. Спочатку все було нормально. Діти і внуки намагалися особливо не кричати і не шуміти, щоб мене сильно не турбувати. Але через місяць до мене всі звикли і стали вести себе як завжди.

Не можу сказати, що їх поведінка надмірно напружує, але для мене це дуже шумно і важко. Онукам вісім і сім років. Приходячи зі школи, вони починають гратись. Ігри були в основному комп’ютерними, тому в квартирі стояв шум і гам. Емоції дітей вихлюпуються назовні і шум стоїть постійний.

Увечері повертаються мої діти, батьки онуків, і все починається спочатку. Вони обоє експресивні й уперті. Я не знаю, яким чином вони взагалі уживаються, але живуть непогано. Вони можуть весь вечір пред’являти один одному претензії на підвищених тонах, а перед сном помиритися, поцілуватися і все стає на свої місця.

Я розумію, що всі люди різні і одному підходить те, що не підходить іншому. Одних може привести в лють те, що інша людина взагалі не помітить. Але під вечір від таких їхніх потреб у мене голова йде обертом. Мої прохання поводитися тихіше діють пару днів, а після все повертається. Я терпіла, скільки змогла, але відчуваю, що дуже втомилася від такого способу життя і хочу повернутися в свою улюблену квартиру.

Розповіла про своє рішення дітям. Вони засмутилися, звичайно, але зрозуміли мене. Вони не стали змушувати мене відмовитися від своєї ідеї, але тепер виникла нова перешкода. У моїй квартирі проживають люди і за договором я не можу в неї переїхати ще півроку.

Діти пообіцяли, що будуть намагатися сильно не шуміти, але мене це не влаштовує більше. Онукам все одно потрібно роздолля і свобода. А мені вже хочеться спокою і тиші. Я так втомилася, що вам не передати. Напевно вік бере своє. Втомилася я від такого шуму та гаму.

Ось тільки з квартирантами як бути – не знаю. Не хочеться людей на вулицю виганяти, адже ми домовлялися. Як же вийти з цієї ситуації? Невже доведеться ще півроку жити в таких умовах?