Зараз я все частіше думаю про те, що якби я жила без чоловіка, то мені було б легше
Ми вчора знову посварилися з чоловіком через те, що я не стала готувати повноцінну вечерю. Я прийшла з роботи втомлена, а вдома гора немитого посуду. Не розумію, чому не можна помити після себе чашку або тарілку, а потрібно обов’язково чекати мене, поки я прийду і все приберу. Перемила весь посуд, акуратно все склала по своїх місцях. А тепер потрібно щось ще і приготувати поїсти, а сил на це фактично не залишилося.
Вирішила зварити молочну рисову кашу, діти її люблять, а чоловік нехай задовольняється тим, що є, якщо вважає, що все зобов’язана робити тільки я.
Зварила я кашу і пішла відпочивати, так мій благовірний так розкричався, що я йому не насипала, що і небу було жарко. Скандал стався грандіозний і, як я вважаю, на порожньому місці. Як виявилося, я як раб – у мене одні обов’язки, а прав жодних немає. А у мене готова на все стандартна відповідь: «Якщо щось не влаштовує, то тебе тут ніхто утримувати не збирається!»
Весь наступний день ми не розмовляли. Як виявилося, він може сам собі і їсти приготувати, і на стіл накрити і навіть посуд за собою помити. Мій чоловік – це ж принц заморський, а у них там менталітет особливий. Він весь час мені тикає тим, що у них там, а я йому кажу, що він зараз у нас.
Кілька років тому він гостював у своєї рідні у себе на батьківщині. Однак там ще той бедлам, а тому його подорож затяглася на цілих шість місяців.
Я зрозуміла, що мені зовсім не складно справлятися з усіма проблемами самій. Так в деякі моменти може і необхідно тверде чоловіче плече, так як живемо все-таки в селі, але я зрозуміла, що простіше найняти когось, щоб зробили чоловічу роботу, а не утримувати чоловіка. Якось так виходить. Так і не знаю, як далі жити: вигнати чоловіка або ж все-таки намагатися, щоб він був усім задоволений.