Хочу зізнатись чоловікові, що наша донька не від нього. Але як?

В шлюбі ми вже 10 років. Дітей не було. В мене є деякі проблеми зі здоров’ям і тому спочатку я довго лікувалась, а потім все-таки завагітніла, але на 6 місяці трапився викидень.

Це стало великим стресом для нас обох і ми вирішили, що ми любимо одне одного і разом нам добре і без дітей. Але, напевно, все ж життя тільки вдвох, без дитячого сміху в будинку, якось стає одноманітним і у мене два роки тому з’явився коханець.

Чоловік у мене не ревнивий, спокійний, я б навіть сказала, флегматичний і стосунки з ним ніколи і не були пристрасними, а згодом ще й порідшали. З Олексієм ж я відчувала себе справжньою жінкою: він вміє зробити комплімент, красиво залицятися і головне – нас пов’язує не стільки любов, як взаємна пристрасть.

Чоловік ні про що не здогадується. Я завжди уважна до нього, в будинку порядок, з роботи завжди приходжу вчасно. І він нічого не має проти, коли я говорю, що зустрінуся в кафе з подругою, де ми трохи поговоримо наодинці без чоловіків, або говорю, що їду до батьків. Таким чином, ми з Льошею можемо провести час разом.

Змирившись вже з тим, що у мене не буде дітей, я раптом виявила, що вагітна. Те, що дитина ця не від чоловіка , я знала напевно, але йти від чоловіка у мене і в думках не було. Із Льошею мені добре, але одна справа зустрічатися, а інша – жити разом. З чоловіком у мене все налагоджено – і побут і житло є.

Чоловік, дізнавшись, що я вагітна, всі дев’ять місяців пилинки з мене здував, робив по дому всю роботу, а мене так мучила совість, що я просто не знала, куди себе подіти. Чоловік вирішив, що я просто нервую, пам’ятаючи минулу вагітність, і всіляко мене підтримував і заспокоював. Якби він знав, що мене весь час мучить …

Зараз доньці вже півроку. Чоловік сильно її любить, а мені соромно і боляче на це дивитися. Я боюся, що коли дочка підросте, він побачить, що дитина на нього не схожа або йому хтось про це скаже. Що тоді робити?

Олексій спочатку просто допомагав грошима, але коли побачив доньку, запропонував мені розлучитися і жити разом. І тепер я розриваюся між двох люблячих мене чоловіків і не знаю, що робити.

Олексій вже був одружений і у нього є син, це мене і зупиняє, а з чоловіком я вже не відчуваю себе щасливою, любов згасла, залишилася звичка. Розумію тільки, що винна перед обома і подумую, може зізнатися у всьому чоловікові?