Після весілля ми з дружиною залишилися жити у її мами. Тато дуже рано помер, а Лідія Іванівна так і не вийшла більше заміж.

Вона все своє життя присвятила вихованню дочки. Намагалася захистити її від турбот і не вимагала ніякої допомоги натомість. Тому Валерія виросла, як би це м’яко сказати, ледаркою. Коли ми влаштувалися на роботу, то вечорами, по приходу додому, нас чекала завжди готова вечеря і ідеальний порядок навколо. Я намагався акуратно натякати дружині, що недобре всі клопоти покладати на літню людину. Але у відповідь чув тільки холодне мукання.

Кілька місяців тому Лідія Іванівна потрапила в лікарню. Нам довелося взяти все в свої руки. Хоча слово «нам» в даному випадку недоречно. Швидше мені. На мене лягли турботи про домашнє господарство, а також лікарняні клопоти по догляду за Лідією Іванівною. Лєра продовжувала ставитися до всього посередньо, намагаючись не вникати в проблеми.

Я робив все, що міг. Вдома підтримував порядок. Кожен день заходив до лікарні. Але якось дивно поводилася Лєера. Вона або не розуміла в повній мірі, що з мамою відбувається, або їй настільки було все одно. Я не міг цього зрозуміти. Але в один момент, настало погіршення стану тещі. У лікарні сказали, що за мамою потрібен постійний догляд, а саме послуги доглядальниці.

Увечері, повечерявши, ми дивилися телевізор. І тут Лера почала розмову про те, що послуги доглядальниці обійдуться нам дуже дорого, тому вона сама буде доглядати за мамою. Мене це потішило. Тещу такий варіант теж влаштував. Через два місяці Лідію Іванівну виписали і вона повернулася додому. Тих сил, які у неї були раніше, вже не було. Тому я продовжував їй допомагати. Лера знову почала усуватися від усього. Якщо чесно, то моєму терпінню вже приходив кінець. Я все можу зрозуміти, але, коли рідна людина настільки споживацьки ставиться до своїх близьких, для мене це перебір. І я вирішив боротися з цим негласно.

Спочатку я просив Леєру сходити в магазин за продуктами, щоб Лідія Іванівна не тягала взагалі ніяких сумок. Потім просив допомогти прибирати в квартирі, поки я готую вечерю. Вона спочатку намагалася відступитися в сторону, тоді я пропонував зробити мою роботу, поки я пройдуся по магазинах або приберу. Але приготування для Лєри взагалі справжня кара, тому вибору у неї не було, крім як погодитися.

Все б нічого, але якось ввечері, я заходив у під’їзд, а мене покликала наша сусідка. Зупинившись, я вислухав від неї монолог, повний докорів і настанов про те, що не може одна людина займатися будинком, що необхідно всі турботи поділити порівну між собою. Вислухавши тираду на свою адресу, я зайшов в будинок.

Валерія зустріла мене в коридорі. У гарному настрої, чого не скажеш про мене. Сказала, що її сьогодні похвалила наша сусідка, за її хазяйновитість. Я вирішив підіграти. Запропонував розділити порівну обов’язки по дому, щоб повністю звільнити маму. Лєра, звичайно, замислилася, але відповіді не дала.

Я так думаю, що тепер дружина повинна зрозуміти – вона доросла жінка, у якої стара мама, і що настав час дорослішати. Чи вийде у мене перевиховати дорослу людину? Ну, час покаже. Але відступати я точно не маю наміру.