Я ніколи не любила вибирати. Мені завжди здавалося що потрібно знайти баланс і тільки після цього намагатися щось зробити. І я не те щоб вважаю себе неправою, але все це значно псувало мені життя. Мабуть завжди доводиться приймати чию-небудь сторону. А мені цього жах як не хочеться. Проте реальність така, що життя завжди надає нам вибір, погоджуватися або не погоджуватися з яким доводиться всім нам.

Загалом, в моєму житті настав переломний момент, коли мені доводиться вибирати між моєю родиною і роботою в іншому місті. Здавалося б, якщо я молода і перспективна, то потрібно вибирати роботу. Однак не все так просто. Моя мати хвора і їй потрібен догляд. Однак вона не зможе видужати – лікарі саме так і говорять. Отже, залишаючись з нею, я автоматично залишаюся в своєму місті. Я фактично пропускаю все своє життя, але при цьому зберігаю сім’ю. І я не знаю, що краще.

Так, можна скільки завгодно говорити про цінність сім’ї, проте життя теж цінне. І я хочу прожити його на повну, а не провести до кінця своїх днів в маленькому місті. А їхати з нього після – це безглуздо. У мене не буде належного досвіду роботи і освіти. Кому я буду потрібна така в свої 30 років? Багато зазнали поразки на цьому полі бою і відчуваю, що не стану вийнятком.

Само собою моя мати наполягає на тому, щоб я залишилася. Адже я у неї одна і нікого, крім мене, у неї більше немає. Кинути її не можна, як і взяти з собою. Ситуація, здавалося б, безвихідна, але ні. Вихід є – потрібно просто зробити важкий вибір. І як його зробити самостійно я просто не уявляю. Все це дуже тисне на мене. В таких роздумах я перебуваю вже близько півроку і так і не прийшла ні до чого мудрого.

Подруги кажуть, що мені потрібно їхати. Мовляв, хоч у когось з’явиться шанс на нормальне життя. А самі вони обіцяють доглянути за моєю матір’ю, якщо їй знадобиться щось серйозне. Причин їм не довіряти у мене немає, проте навантажувати їх життя – неправильно.

Так чи інакше, я прекрасно розумію, що одного разу мені доведеться вибрати. Наскільки буде правильним моє рішення вже визначати не мені, але сподіваюся, що я зможу з ним жити. Та й з іншого боку, ми ж живемо раз. Чи варто себе якось обмежувати? Не думаю. Адже всі класики говорили, що від життя потрібно брати все. Так і я хочу взяти все, що зможу, а не животіти всю молодість в невеликому містечку, яке нікому не потрібне. У тому числі і мені.