Кажуть, що немає такої жінки, яка шкодувала б, що народила дитину. Брешуть! Є одна – я. Колись я прийняла дуже складне рішення і відмовилася від аборту, ось тільки зараз шкодую про це.

Мені було сімнадцять років, я вчилася в залізничному училищі. Життя моє було безтурботним і повним веселощів. Ми з друзями гуляли і насолоджувалися молодістю.

На день міста ми пішли на концерт. Там я познайомилася з хлопцем, який теж навчався в нашому училищі. Гучна музика і гарний настрій звели нас разом. Так ми стали зустрічатися. Тільки ось веселилася я не довго. Через два місяці я дізналася, що вагітна. Мій хлопець відповідальність на себе брати не збирався, забрав документи з навчального закладу і зник в невідомому напрямку.

Я зібралася робити аборт. У мене навіть і думки не було залишити дитину. Який малюк? Мені скоро вісімнадцять, у мене все життя попереду. Повнота веселощів. І що заради однієї помилки ставити на собі хрест і клеймо «мати-одиначка»?

Я навіть батькам не сказала. Відкладала гроші на аборт. Але токсикоз накрив мене і мама здогадалася. Вона стала відмовляти мене, просила залишити малюка. Казала, що вони з батьком допоможуть поставити його на ноги. Подруги почали мріяти, як класно буде гуляти з коляскою і що вони зможуть няньчитися з малям. І я задумалася: молода матуся – це круто. Потім ще мама затягла мене на узі, а там така крихта на екрані і я здалася.

Так я народила дочку Олечку. Тільки ось все виявилося не так, як я думала. Мама була до вечора на роботі і її допомога зводилася лише до купання дочки і приготування вечері сім’ї. Подруги ті, що обіцяли няньчити дитину, всі страшенно зайняті. То іспити на носі, то похід або просто гульки. А я так і сиділа з репетуючою дитиною в чотирьох стінах.

Одного разу гуляючи з Олею, я зустріла своїх колишніх одногрупників. Мені довелося взяти академвідпустку на рік і я давно їх не бачила. Ми вирішили сходити в кафе. Вони базікали про викладачів і лекції, про те хто з ким зустрічається і хто кого кинув. А мені, крім того, скільки разів я змінила памперс і скільки годин змогла поспати вночі і сказати нічого. І я зрозуміла, що ось воно життя – прекрасне і безтурботне проходить повз мене. Як я могла піддатися на вмовляння і залишити дитину? Я не готова, я не хочу бути мамою! Ну як же мені бути? Я хочу знову стати веселою студенткою, а не замученою матусею.

Мої роздуми перебив крик дочки, яка прокинулася в колясці і всім своїм виглядом показувала, що нам пора додому.

Вдома я дала волю своїй образі і сльози покотилися з моїх очей. Я така зла на Олю. Ну, навіщо вона з’явилася в моєму житті. Краще б я її взагалі не народжувала …