Я працюю в фірмі, що займається перекладами. Раніше мене ця робота влаштовувала, але потім сталася криза і все змінилося в гіршу сторону. Під час весняного карантину нас перевели на віддалену роботу і ми досі працюємо з дому.

Посилаючись на те, що нібито замовлень стало менше, начальниця скоротила оклад співробітників практично в два рази. Раніше я тут заробляла 7 тисяч гривень, а зараз ледве набирається 5. При цьому обсяг роботи у мене не зменшився, а скоріше навпаки: останнім часом ми з керівницею стали практично подругами і вона тепер постійно просить мене про якісь послуги. За фактом, я стала виконувати роботу її заступника, але отримую за це копійки.

Перед відходом на віддалену роботу в нашій фірмі було обумовлено: зарплата урізається, але також буде зменшено і кількість робочих годин. За домовленістю, всі наші співробітники повинні присвячувати роботі не більше 5 годин на день, але мені доводиться витрачати набагато більше часу, щоб розгребти все адресовані мені доручення.

Керівниця постійно просить мене виконувати якісь термінові завдання, часто говорить, що не встигає щось зробити і що у колег немає можливості цим зайнятися, а я, як вихована людина, просто не можу їй відмовити. Вона в курсі того, що в нашій конторі у мене однієї немає сім’ї і цим користується. Так як мені не потрібно ходити на батьківські збори, їхати з дитиною в лікарню та інше, вона за замовчуванням вважає, що у мене не може бути ніяких нагальних справ.

Колеги теж часто зловживають моєю добротою: коли начальниця просить мене «на хвилиночку» заглянути в офіс (я живу ближче всіх), то всі починають мені дзвонити або писати з проханнями. Звичайно, вони просять мене про якісь дрібниці: щось відсканувати, щось знайти або переслати … Але обсяг роботи все одно виходить такий, що я змушена проводити там часу більше, ніж мій законний робочий день.

Набридло орати як віл за копійчану зарплату. Хочеться якось це все припинити, щоб я змогла працювати так само, як інші, без неоплачуваних понаднормових. Не знаю, як все це висловити начальниці … Боюся, що вона образиться на мене. Як вчинити з колегами я теж не знаю, адже вони вже звикли до того, що я безвідмовна. Звільнятися – не варіант, так як іншу роботу за фахом я в своєму місті зараз не знайду. Може у когось була аналогічна ситуація? Як викручувалися з неї?