Я вже три роки як пенсіонерка. Хотіла працювати далі, але сил немає – працювала стоячи на фабриці, на конвеєрі, ноги дуже болять, в руках втома.Та й можу я в кінці кінців вийти на заслужений відпочинок? Син з невісткою живуть окремо в маленькій квартирі готельного типу, розширюватися якось не поспішають, хоч уже мають доньку восьми років, навіть іпотеку брати не хочуть – кажуть що дорого! Зате купувати всілякі дурниці вони люблять, полиці тільки захаращують.

Після пандемії закрили підприємство, де працював мій син різноробочим. Він встав на біржу праці, але так як особливої ​​спеціальності у нього немає, його послали на будівельні курси на кілька місяців. Невістка взагалі ніколи не працювала, свою лінь вона виправдовує тим, що їй дитиною треба займатися. Так тій вже 8 років, вже в школу ходить! Але невістку теж не дорікнути – за неї платить в сім’ю сват, батько невістки – віддає частину своєї получки на внучку. Ось на це і живуть, плюс дитячу допомогу! Так ще й кредит мають на два смартфона. Навіщо він невістці – взагалі не розумію, постійно сидить вдома перед домашнім комп’ютером, той же інтернет перед обличчям.

Онуку я дуже люблю, іноді забираю її до себе. Хороша дівчинка, ласкава. Балувати мені її особливо нічим, ну хіба тільки як все бабусі чимось смачненьким: пиріг спечу, оладки посмажу, вареники з сиром вона дуже любить, сама ліплю. Іноді так шкода її, особливо коли вона ще молодше була: йдемо в супермаркет за продуктами, вона біжить до відділу, де іграшки і просить лялечку. Дивиться на мене сумно і просить: «Ба! Ну давай її купимо, вона така мила ». На ціннику – 100 гривень і у мене в гаманці стільки ж, а вдома конем грай, їжу купити треба. Серце кров’ю обливається, але доводиться відмовляти.

Найчастіше я роблю так: запам’ятаю, що вона хотіла і купую з пенсії. Ніби як недорого, я намагаюся потім сама якось протягнути на себе, всього 2000 с копійками отримую, живу одна. А тут скоро Новий рік, плюс того – у внучки день народження, все прямо відразу! Питаю при невістці у внучки – що б вона хотіла отримати в подарунок, а невістка дочку відразу перебиває і каже, що внучка хоче такий ж телефон як у неї, а то весь час відбирає – в іграшки пограти. І хто її за язик тягне? Внучка збентежено стиснулася, але головою киває – мовляв, так, хочу такий же! Дізнаюся ціну і мало не падаю: цей смартфон 7000 коштує! Як я його куплю? Невістка така: «Купуйте в розстрочку, пенсіонерам легко дають». Це мені приблизно 1200 гривень півроку віддавати! Я ж не потягну! Але невістці наплювати, каже, що вже дочку налаштувала на цей подарунок – бабуся, мовляв, обов’язково купить!

Тепер я в повній розгубленості! Зателефонувала синові якось вирішити цю проблему, але він, мабуть, був зайнятий і в поганому настрої і відповів мені зі злістю: «Розбирайтесь самі, мені все одно!». І на сина я теж зараз зла: без мене розпорядилися моєю ж пенсією! Чи ж варто їм? Обидва не працюють, а я повинна думати – як мені жити ці півроку на копійках, адже я ще й квитанції за житло оплачую і ліки мені потрібні! І внучку теж шкода образити, вона ж чекає! Засмутили мене родичі – далі нікуди. Що мені робити?!