Розлучилася і нарешті щаслива! А рідня не вгамовується «Краще б жила як нормальна жінка, ніж так позоритись!»

Мені 52 роки і я змогла зітхнути на повні груди і відчути себе щасливою тільки після розлучення зі своїм колишнім чоловіком. Справа в тому, що моя мама відносилася до тих жінок, які все намагаються тягнути на собі: вона заробляла більше батька, сама відводила і забирала з садка нас з братами, готувала, прала, і прибирала … Батько в нас був радше просто про людське око: він випивав, часто через це змінював місце роботи і вдома не виявляв ніякої участі.

Надивившись на такий приклад сімейного побуту, я спочатку думала, що ніколи не стану такою, як моя мати. Але мій чоловік, який колись був джентльменом, красенем і роботягою, за 20 років шлюбу сильно змінився. Звичайно, це сталося не в один день, а поступово і тому я нічого не змогла з цим вдіяти. В останні роки він став нагадувати мені мого батька, який також просиджував штани на дивані і чекав, коли дружина все зробить за нього.

У нас двоє дітей, і тому чоловік до останнього моменту не вірив в те, що я вирішу з ним розлучитися. Сподівався, що мене поруч з ним будуть утримувати забобони і боязнь громадського осуду, як колись це було з моєю мамою … Але незважаючи на вмовляння дітей, знайомих і родичів, я все-таки зважилася на те, щоб круто змінити своє життя і пішла від нього.

Я з’їхала з його квартири і подала на розлучення. Скинула зі своїх плечей баласт у вигляді ледачого старого пня і стала жити в своє задоволення. Спочатку я сумнівалася в правильності свого вибору і було важко починати в моєму віці життя з нуля, але я впоралася. Поступово обзавелася подругами, стала більше заробляти і навіть коханця собі завела … Загалом, я ніби разом з шлюбом скинула з себе років двадцять і стала знову молодою.

Син з дочкою спочатку бунтували і відмовлялися зі мною розмовляти, але потім вони самі помітили, як я «розцвіла», і пробачили мене за скоєний вчинок. Вони самі визнали, що розлучення пішло мені на користь і що зараз я виглядаю значно краще, ніж було до цього. Колишній благовірний без мене теж не сумує – привів додому якусь мадам, на 8 років молодшу за нього, і тепер навіть одружитися з нею збирається.

Здавалося б – всі повинні бути задоволені, але ні: родичі на мене розсердився за те, що я порушила звичний уклад життя, і добровільно стала «розлученою».  Спочатку вони пророкували мені страшне майбутнє – говорили, що я мало не в канаві доживатиму свої останні дні, а коли побачили, що у мене все складається чудово – стали звинувачувати в егоїзмі і тепер «клюють» мене при кожному зручному випадку. Кажуть, що я подаю поганий приклад своїм дітям і племінникам. На їхню думку, краще б я жила як «нормальна жінка», нехай навіть і була б при цьому нещасна, ніж така ганьба … А мені здається, погляди моїх рідних сильно застаріли і моє особисте життя ніяк до них не відноситься. Хто правий?