Світлана останнім часом все частіше звонила до мами, адже скоро у неї весілля і стільки всього треба розповісти! Вона була єдиною дитиною у Ніни Петрівни, котра сама її виховала, виростила і відправила на навчання в місто.

– Мамочко моя, привіт, як ти живеш?

– Добре, доню, – голос матері здригнувся. – Як у тебе справи, як навчання, як Дімочка, синочок мій?

– З ним все добре, готуємося до весілля. Мам, я чого дзвоню-то. Батьки Діми тут збираються допомогти грошима з весіллям, я ось хотіла тебе теж попросити допомогти мені.

– Добре, доню, добре, моя мила. Аби у вас все було добре. Скільки грошей потрібно?

– Ну, мам, я ж тепер в місті, весілля має бути шикарним. Ти сама порадієш від того, наскільки красиву дочку ти виховала і в світ відпустила.

– Добре, мила моя, почекай трохи, я скоро відправлю тобі гроші.

– Дякую, люблю тебе, чекаю, у тебе є місяць – сказала дочка і відключилася

Ніна Петрівна, витираючи сльози радості, повільними кроками вирушила до шафи, де лежали її заощадження на «останній» день. «Нехай, я ще поживу трохи, подкоплю, а тут у Світланки вісілля буде, їй потрібніше». Після цього Ніна Петрівна продала машину, що залишилася від чоловіка, на яку вже давно поклав око сусід, і перебралася з двокімнатної квартири в однокімнатну. «Уже давно треба було продати квартиру, куди я одна в таких хоромах».

Незабаром велика сума була набрана і мама з чистим серцем і навіть якимось умиротворенням відправила гроші дочці. І стала чекати запрошення. Через тиждень після цього дочка зателефонувала матері, подякувала за гроші і попросила приїхати, тому що скоро буде весілля і вона, Світлана, буде дуже рада побачити маму на святі.

Ніна Петрівна, немов помолодівши відразу на кілька десятків років, зібрала всі свої скромні пожитки, позичила трохи грошей на поїздку до міста, одягла найкраще своє плаття і відправилася до дочки.

Але ні на вокзалі, ні біля під’їзду її ніхто не зустрів. Дочка тільки в СМС вказала адресу, а на дзвінки не відповідала. Але куди Ніні Петрівні читати повідомлення з її очима? Слава Богу, хлопчик проходив і підказав, куди йти.

Постукавши у двері квартири і не отримавши відповіді, Ніна Петрівна боязко, немов чужа, відкрила двері, де щосили вже розважалися гості. Всі пили, танцювали і вітали молодих. А молодих щось і не було. Єдиною знайомою людиною була мама Дмитрика. Вона-то і сказала, що весілля вже тиждень як відігране і зараз вони всі гуляють.

З хворим серцем Ніна Петрівна зайшла в кімнату, в якій спала її п’яна дочка. Нічого мама не сказала, тільки поцілувала Світлану і поїхала до себе додому, в квартиру з однією, лише для неї, кімнатою.

Звичайно, Світлана потім дзвонила, просила вибачення, що на весілля не запросила, писала, але мама нічого не відповідала. Останнім повідомленням, яке надіслала дочка, було «Ти навіть не вмієш виделкою правильно користуватися, ти б мене на весіллі зганьбила». Але Ніна Петрівна, лежачи в лікарняному ліжку в хоспісі, так і не прочитала його.