З кожним днем я все більше переконуюсь в тому, що три роки тому зробила неправильний вибір і вийшла заміж не за ту людину.

Ми дуже різні. Я завжди була дуже цілеспрямована, навіть зараз в декреті освоїла нову професію і шукаю фінансування свого проекту. Чоловік, на жаль, нікуди не хоче рухатися. Як працював простим робітником на будівництві, так і працює, хоча з вищою освітою теж.

Його мати живе в селі і він з дитинства жив у цій багнюці. Я нечасто до неї їжджу, але у неї вдома дуже брудно, пил тижнями не витирається, ходить в кімнатах у взутті. Вдома у них 7 кішок паскудять, де доведеться, ганчір’я горами по кутах.Сама вона жінка активна, ми в добрих відносинах, але я вся внутрішньо стискаюсь, як потрапляю до них додому, хочеться бігти від такої розрухи подалі.

Вони в цілому добрі люди, але в моєму оточенні завжди були інші, успішні і з хороших сімей, а сама вчилася у престижній школі та університеті. Зараз розумію, що не можу жити їхнім життям, щоб «на хлібець вистачало, та й добре». Шкода розлучатися, у нас син, але я не можу так жити і мислити як вони, мені потрібно від життя більшого.

Цей шлюб тягне мене на дно. Якби не син, то пішла б давно. Як бути? У мене один тільки план. Так як я зараз залежна фінансово від чоловіка, то терпіти, а як встану на ноги, бігти подалі, але і зрадником я не хочу бути. Як пояснити чоловікові, що я не можу жити таким життям все життя?