Через свого батька я фактично стала бездомною. Мало того, що він ніколи не вкладався в моє майбутнє: я була позбавлена ​​можливості відвідувати спортивні секції, зі мною ніколи не займалися репетитори, і ніякі мої захоплення він не підтримував, так тепер ще й майбутнього він мене позбавив …Тато обманом переписав свій будинок на тітку (тобто його сестру), і залишив мене без спадщини. Не розумію, за що він так зі мною вчиняє, адже я його єдина дитина.

Моєї мами давно вже немає. З родичами я майже не спілкуюся. У моїх бабусь є свої «улюбленці», на ім’я яких вони склали заповіт, і там мені взагалі нічого не світить. Єдиною моєю надією на те, що моє майбутнє складеться більш-менш нормально, була батьківська хата, якою батько так нерозважливо розпорядився.

У тітки, якій в майбутньому дістанеться наша нерухомість, є троє дітей. Наймолодшому з них 12 років. Зараз вони вчотирьох живуть в квартирі її колишнього чоловіка, на яку у них немає ніяких прав. Тітка ще досить молода жінка, і могла б самостійно заробити собі на житло або вийти заміж за чоловіка з квартирою, але батько вирішив, що буде краще якщо він передасть їй наш будинок. Він вважає, що мені, будучи бездітною, буде простіше вирішити квартирне питання, ніж їй, і просить «не зазіхати на чуже», говорить, що вже все вирішив.

Знаючи, що найближча людина залишила мене без житла, у мене взагалі пропало будь-яке бажання будувати сім’ю. Мене вибило з колії те, що тепер доведеться самостійно заробляти собі на квартиру, без будь-якої батьківської допомоги і підтримки.

Хочу з’їхати від тата, а він погрожує, що перестане через це зі мною спілкуватися. Мені на це вже все одно, тому що вважаю, що він і так мене зрадив. Знаю, що не можна так говорити, але краще б у мене взагалі не було батька, ніж мати такого … Після його вчинку нехай його сестра сама з ним живе, готує і прибирає для нього. Я не хочу більше за ним доглядати і в чому-небудь допомагати.

Моя тітка і так живе розкошуючи: вона відбулася і як дружина, і як мати, працює на хорошій посаді і ходить вся розфуфирена. Я в порівнянні з нею – замазура, на яку чоловіки майже не дивляться. Напевно тепер, втративши дім, я взагалі можу забути про думки, що моє особисте життя коли-небудь налагодиться, адже нікому з чоловіків не потрібна бесприданиця. За що мені ця несправедливість, адже я завжди намагалася ставитися до тата по-хорошому?