У мене є найкраща подруга, з якою ми дружимо ще з дитячого садка. Ми завжди одна одній допомагаємо і виручаємо у важкі хвилини. Можна сказати, що ми навіть ближчі, ніж рідні сестри.

Зараз вона заміжня, виховує трьох прекрасних дітей, свій будинок, хороша робота, все чудово. Тільки єдина проблема – ніяк відносини з батьками у неї не складаються. Люди вони своєрідні, а тому поваги та розуміння з їх сторони абсолютно немає.

Подругу в дитинстві виховувала в основному бабуся, маму не дуже хвилювала дочка, оскільки був улюблений старший син. Так, начебто репетиторів їй наймали й жили всі разом, але до дочки з боку матері були постійні претензії, недолюбленість дуже відчувалася.

І ось у подруги тепер свої діти й любові, прихильності до внуків у бабусі й дідуся не спостерігається. Вони можуть взяти внука чи внучку на дачу (прогулянку), але при цьому дитину навіть не погодують. Та й коли у них вдома сидять з внуками (це звичайно дуже рідко буває), те ж саме, хоча подруга завжди готує по кілька страв, їжа завжди в будинку є.

Але найбільше вражає, що бабуся з дідусем не кличуть внуків до себе. Одного разу навіть не пустили у квартиру подругу з дітьми, коли на вулиці йшов проливний дощ. Коли подруга з чоловіком будували свій будинок, батьки трохи допомогли їм грошима, позичивши потрібну суму, яку через три роки віддали, але батько почав приводити до них у двір чужих людей, показувати будинок і говорити, що це він його побудував. Довелося подрузі поставити замок на хвіртку.  Багато разів вони пояснювали батькам, що не хочуть бачити сторонніх людей у ​​себе у дворі, але толку ніякого.

І так у всьому: батько зовсім не визнає думки дочки, постійно лізе в їхнє життя. У подруги з чоловіком бувають сварки через його втручання в їхнє життя. Ось і як бути подрузі? Як прийти до взаєморозуміння з батьками? Адже це самі близькі люди, це сім’я!