Три роки тому чоловік пішов з сім’ї до іншої жінки. Але дітям нічого не сказали про це, тільки пояснили, що більше не можемо жити разом.

Чоловік мій переїхав до тієї іншої жінки, але ми довгий час їм говорили, що тато просто знімає квартиру і там зла господиня, тому зустрічі можуть бути тільки у себе вдома. Чоловік приїжджав, ми з ним не лаялися, але я намагалася піти з дому – мені неприємно було його бачити. А через рік діти дізналися, що тато одружився (моя мама їм настукала), дуже засмутилися, ревнували до розлучниці, навіть батька якийсь час бачити не хотіли. Чоловік поговорив з дітьми, але ті поставили умову – якщо батько хоче з ними бачиться, то ніколи не покаже їм свою нову дружину, їм це неприємно. Так, погоджуся, діти у нас трохи егоїстичні, але вони ж діти.

Доньці зараз 16 років, а синові 12. Перед дітьми я завжди добра і турботлива мама, вся з себе така правильна. Але мені не чужі вечірки з друзями, наприклад, або походи в ресторан. Правда, вони ніколи мене не бачили в непотрібному вигляді – наприклад, п’яну. Якщо я маю намір десь відпочити, то відводжу дітей до своєї мами, тому я порядна перед ними, без вад, вони не бачать «виворіт» мого життя. І ось, рік тому був новорічний корпоратив в ресторані. Гуляв банкет нашого підприємства, а за сусідніми столами – будівельна фірма. Танці були загальні, мене запросив на танець виконроб з цієї фірми, причому кілька разів поспіль. Я залишила йому свій телефон, але він подзвонив тільки після новорічних свят. Тут все і закрутилося.

Мій коханий чоловік живе один, у нього є своя квартира і машина. Він не перший красень, але зате дуже добрий. У нього була сім’я, син його син уже виріс, йому 19років, аліменти платити не потрібно, фінансово забезпечений. На перше побачення подарував квіти, але я віднесла їх сусідці – що я дітям поясню? Я їм пообіцяла, що поки вони не виростуть, я своїм особистим життям займатися не буду, чому вони зраділи. Ось так, потихеньку я стала бігати на побачення, крадькома, як дівчисько. Нікому не довіряла свою таємницю, але чомусь тільки мамі проговорилася, а вона секрети тримати не вміє – все дітям розповіла!

Ось тут і почалася істерика, особливо від дочки! Вона стала називати мене лицеміркою, що я нічим не краще її татуся, така ж брехлива. Я спробувала їй пояснити, що таке буває: любов не чекаєш, а вона раптом приходить! Син не ридав, але якось по-чоловічому в собі замкнувся, а потім стали вдвох мене ігнорувати – змовилися так. Я все розумію, у них підлітковий вік, з будь-якого приводу нерви. Загалом, влітку вони мені поставили ультиматум, як колись свому батьку: щоб духу мого коханого чоловіка в нашому домі не було! Причому вони навіть не бачили, який він хороший і добрий!

До сих пір так все і відбувається: я зустрічаюся з коханим у нього вдома, він все знає і мене поки не квапить, хоч уже намагався зробити пропозицію руки і серця. Після моїх побачень діти нервують, хоч мова не йде про мої стосунки з чоловіком поза домом, вони і так все відчувають. Я часто думаю про те, що мені треба якось розлучитися з ним заради дітей, я боюся втратити з ними близький зв’язок, вони перестануть мені довіряти. Зупиняє лише страх самотності: вони виростуть, створять сім’ї, можуть роз’їхатися і чи потрібна я їм буду? У моєї подруги така ж доля: ростила ревниву дочку, поставила хрест на чоловіках і тепер зовсім одна. Що ж таке можна зробити, щоб діти хоча б лояльно ставилися до моїх зустрічей з коханим чоловіком?