Я більше не витримувала і після десяти років шлюбу пішла від чоловіка, забравши  собою трьох дітей.

З Кирилом ми одружилися на третьому курсі інституту. Нам було по двадцять років. А через півроку у нас народилися двійнята. Дівчатка. Мені, звичайно, довелося взяти академічну відпустку, так як інших варіантів взагалі не було. Наші батьки дуже нам допомагали. Мама весь вільний час проводила з онуками. Анна Миколаївна, мама Кирила, намагалася допомогти грошима. Але коли могла, обов’язково відвідувала Леру і Лізу. Вона власниця мережі магазинів, тому роботи дуже багато. Кирило продовжував вчитися. Ми намагалися не обтяжувати нашого студента домашніми клопотами, щоб він добре займався, а в майбутньому знайшов хорошу роботу.

Так минув рік. Дівчатка підросли. Почали ходити. Такі цікаві стали. Не сперечаюся, клопоту не зменшилося, але наші мами зважилися на няню, щоб я повернулася на навчання. В університеті мені теж сприяли. Мені було запропоновано перейти на самонавчання, але з обов’язковим відвідуванням занять на 50%. Ця пропозиція була виходом для мене. Я і з дівчатками більше проводила часу і продовжувала вчитися.

Все йшло добре. Ми з Кирилом підходили вже до захисту диплома. Залишалася остання сесія. І тут ми дізналися, що ми знову чекаємо поповнення. Це було щастя. У мене виходило встигнути захиститися, а потім піти в декрет. І ось, дипломи у нас в руках. Ми скоро знову станемо батьками. Бабусі і дідусі поруч. Підтримують нас. Все чудово.

Кирило знайшов непогану роботу. З огляду на те, що у нього немає досвіду, то зарплата була відповідна. Але була перспектива кар’єрного росту. Все складалося добре. Але через рік якось ввечері Кирило поставив мене перед фактом, що він розрахувався. Його, бачте, не оцінили по достоїнству. У мене однорічна дитина на руках. Чоловік тепер не працює. Нам знову довелося скористатися послугами няні, а я почала займатися пошуками роботи. Мене порекомендували на підприємство з кафедри, тому працевлаштувалася я швидко.

Пройшов ще один рік. Кирило раніше не мій знайти роботу з гідною його зарплатою. Так і продовжував лежати та страждати. Я брала будь-який підробіток, що дозволяло мені додатково заробити ще близько половини зарплати. Кирило на мої претензії про його бездіяльність влаштовував мені істерики, погрожуючи вистрибнути з вікна, тому що його не цінують. А як можна оцінити співробітника, якщо у нього досвіду всього нічого – один рік. Але він не хотів нікого слухати. Я намагалася вже не зачіпати цих тем. Просто сама підкидала йому вигідні варіанти. Але прогресу не було. Мені стало якось все одно. Я продовжувала працювати і підробляти. Дякую батькам, які допомагали мені.

Але одного разу я познайомилася з чоловіком. Він наполегливо залицявся до мене. Дозволив мені відчути себе прекрасною жінкою. Ми стали зустрічатися. Непомітно, я закохалася. Я знаю, що не повинна була. Але як може встояти жінка перед прекрасним чоловіком, який робить все для того, щоб вона ні в чому не потребувала. Та ніяк!!! І ось, тиждень тому, я забрала дітей і переїхала до нього! Мені стало так легко і спокійно! Так надійно! Я знову щаслива! Я знову жінка, а не віл. І совість мене зовсім не мучить!

А мучить мене мій колишній чоловік. Мені регулярно приходять повідомлення з погрозами, що він накладе на себе руки. Я прекрасно розумію, що піддаватися шантажу не маю права.

Але раптом він виконає свою погрозу? Що я потім скажу дітям?