У мене нікого не залишилося після смерті батьків

Так сталось, що місяць тому я втратила своїх батьків, а ближче за них у мене в житті нікого не  було. Я не знаю, як буду далі жити, але зараз мені здається, що моє життя завершене разом з їхнім. Так, це важко описати, але весь мій світ звалився в один момент. Весь цей місяць у мене навіть немає будь-яких думок в голові, звичайна порожнеча, яка переривається бажанням поїсти і поспати. Я ніби не існую.

Тиждень тому зі мною намагалися поговорити подруги, але я не хотіла цього. Це єдиний раз, коли їм вдалося вивести мене на діалог. Цілком очевидно, що нічого путнього ми один одному не сказали, а тому сенсу в їх прагненні взагалі не було. І мені щиро незрозуміло, що вони хотіли мені сказати і для якої мети взагалі почали це спілкування. Я розумію, чому вони це робили. Вони, як друзі, хотіли мене підтримати, але навіщо? Адже мені цього не треба. Це не поверне моїх батьків, а підтримка в таких обставинах безглузда.

Я бачила, як деякі батьки втрачали своїх дітей. Там жодна підтримка не допомагала. Люди просто втратили частинку себе і на цьому їхнє життя завершувалося, хоч вони були живі. Це важко описати, але мої нинішні почуття дуже схожі. Це не апатія і не депресія, а щось інше. У мене навіть толком сформулювати не виходить, тому що я толком не здатна відчути все те, що відбувається зі мною зараз.

Забавно, що наші «близькі» родичі навіть не згадали ні про них, ні про мене. Начебто завжди були на зв’язку, а як тільки це сталося, то відразу кудись пропали. Хоч я і не здивована, але чекала більше. Невже навіть родичі вчиняють так, як незнайомі люди? Який взагалі толк тоді може бути від друзів, якщо вони навіть не є моєю ріднею. Все це безглуздо.

Нещодавно я почула, що деяким людям допомагає вийти з такого стану релігія, але щодо неї я не впевнена. У мене завжди було до неї скептичне ставлення. Часом мені навіть здавалося, що люди туди йдуть від внутрішньої слабкості, але якщо дивитися на себе в нинішніх обставинах, то я розумію, що була неправа. Адже тепер я розумію, що слабкість це ще добре. Адже коли немає навіть її і ніякого бажання рухатися далі, то світ починає грати зовсім іншими фарбами. Загалом, не знаю що буде далі, але мені здається я або так і продовжу сидіти вдома, або візьму себе в руки і сходжу хоча б до церкви. Адже великий шанс того, що це може стати моїм порятунком.