В нашому будинку два роки тому почала жити не надто адекватна жінка. Вона дивилась на всіх звисока й хамила людям при кожній зустрічі. Однак особливо агресивною вона стала після народження дитини.

Вона примудрилася посваритися  майже з усіма мешканцями будинку, а її рідкісно погані манери дістали мешканців усього двору. Найбільш вражаючим з її «подвигів» було те, що коли вона виходила зі своєї дитинко гуляти, то іншим дітям заборонялося кричати на дитячому майданчику, коли її дитина спала в колясці.

Причому складалося таке відчуття, що прогулянкова коляска принципово викочується на дитячий майданчик, тобто місце, де тихо не може бути взагалі. Але це був той випадок, коли лаятися було собі дорожче і батьки з іншими дітьми зазвичай тихо розходилися по сусідніх майданчиках, поки супермама НЕ нагуляється. А далі вийшла проста історія.

В один прекрасний день, як раз, коли наша героїня йшла з магазину з покупками й пакетів у неї було багато, в коляски разом відлетіло два колеса … Аварії бувають у всіх, коляска штука не вічна. Люди у дворі були. Допомагати не пішов ніхто.

Жінки на лавці, з якими “яжмама” регулярно скандалила, удали, що не помічають. Мужик, який разом з сином пару раз нарвався на її «концерти» на дитячому майданчику, хмикнув і пройшов мимо. Дамочка спробувала було припрягти підлітків років по 13-14, які саме заїхали у двір на велосипедах. Але замість прохання допомогти, прозвучало:

– Чого дивитесь, руштесь і  допоможіть!!

Пацани витріщатися перестали, але і допомагати не стали. Так і тягла наша “яжмама” свій вантаж, бурмочучи під ніс прокляття всьому будинку. І тільки з лавки, де сиділа місцева «поліція моралі» – літні жінки, які вийшли потеревенити, пролунало:

– Не треба було сваритися з усіма сусідами відразу. Ой не треба.