– Синочку, вона хоч там тебе годує? – з невинним обличчям запитала свекруха в мого чоловіка

Сиділи на днях в кафе з сестрою. Рідко вдається зібратись разом. Слово зв слово і почала вона мені скаржитись на свою свекруху, ну як без цього.

Ось, каже, в інстаграмі свекруха мені всього дві фотографії прокоментувала- ті, де чоловік мій відображений, а мене з ним поряд немає. Прикро, каже, адже аккаунт-то це мій, а не чоловіка.

Подивилася я так на сестру – ех, Маша-Маша, нехай це буде найприкріше, що ти побачиш від своєї свекрухи. Адже свекрухи-то, вони різні бувають. Є хороші, що як друга мама, а є анекдотичні. Тільки учасникам історій не особливо смішно. Взяти, наприклад, мою.

Норовлива жінка з важким характером, підхід до неї знайти дуже складно. Але не про це зараз. На зорі наших шлюбних відносин, перший рік після весілля, почула розмову свого чоловіка з його мамою. Серед звичайної нісенітниці, типу як живете і чи все гаразд, майнула така фраза – а вона тебе взагалі годує? Їй, тобто мені, було дуже прикро таке про себе почути. Готувати я люблю і готую смачно, обділеним чоловік мій ніколи не був. І раптом таке питання.

Дуже хотілось відповісти – годую, звичайно, три рази в день з ложечки і на десерт даю груди. Ну а що.

Або ось історія була. Поїхали ми втрьох – я, чоловік і його мама – в ЦНАП оформляти якісь документи. Все оформили, пора назад. Мені додому, чоловікові на роботу, свекрусі теж додому, до себе. А була зима і моторошна негода. І тут свекрушенька моя каже синові своєму – давай відвези мене додому, а Катя нехай пішки йде, щоб тобі на роботу не спізнитися.

Катя це я. Не сильно приємно таке почути, правда? Прямо скажемо, прикро. Чоловік мій, правда, заступився. Мовляв, чого це моя дружина пішки піде, всіх зараз довезу. Але осад залишився.

А вас свекрухи ображають?