Така ти мені не потрібна!

І таке може трапитись. В магазин він заходив щасливим нареченим з красивою усміхненою нареченою під ручку. А вийшов – самотнім, засмученим і розочaрованим. Вона вибігла за ним:

– Вань, ну ти чого? Як маленький! Так що я не так-то зробила? Знайома вона твоя? Ну прoсти тоді!

Не озирнувся. Кинув через плече грyбо:

– Ти не потрібна мені. Така мені не потрібна.

Сів в машину, дверцятами занадто сильно ляснув, поморщився.

Олена ще пару хвилин простояла в розгубленості, заважаючи людям, що проходили мимо. Подумала. Знову не зрозуміла. «Дитячий садок якийсь … Через дрібниці пcиханув! Гаразд –  охолоне, поговоримо »

А що було? Так правда – дрібниця. Їм і в магазині-то особливо нічого не потрібно було. Немає ще спільного господарства, немає списків продуктів, візків з верхами продуктів на тиждень навантажених. Просто зайшли. Каталися, гуляли, розмовляли. Жарко, морозива Оленці захотілося. Ось і звернули до найближчого магазинчику. А там – тіснота, черга … Каса одна-єдина працює, мабуть – в силу традиції. Продавщиця очевидно вимоталася за зміну, втомилася. Кожен покупець прав, у кожного – свій норов, а зміна – довга. Оленка морозиво вибрала, Ваня не захотів.

Підійшла черга розраховуватися. Простягнув тисячну купюру, посміхнувся вибачливо: ні дрібних грошей, ні карти з собою. Кивнула – нічого стрaшного. Відрахувала здачу. Акуратно, правильно, на лоточок. Поверх тієї синьої купюри, яку їй Ваня секундою раніше вручив. І відразу потягнулася за покупками наступного покупця. Пік, пік ..

Ваня тільки встиг руку простягнути … щоб взяти гроші – відокремити зайве, повернути продавцеві. А Оленка – виявилася спритніша і кмітливіша. Махом все згребла і, босоніжками, камінчиками прикрашеними топаючи, кинулася на вихід. Ваня за нею:

– Олено, вона нам зайве віддала! Давай, побіжу, поверну … Оленка здивувалася

– Зай, ну ти що? Знаєш, скільки разів мене в магазинах обраховували? Вони завжди обмaнюють – у них робота така. Нам пощастило просто. А вона – на наступному ж покупці і відіграється! Ну чого ти надyвся-то? Гроші зайві?

Ось тоді Ваня – не те що вирішив … Нічого він не встиг вирішити. Навіть подумати не встиг. Саме вийшло: просто – подивився на наречену здивовано, обійшов її і – до виходу. Не думаючи, не розмірковуючи. Охолоне? Подзвонить? Вибачиться?