Не всі родичі є тими людьми, яких хочеш бачити і з якими хочеш спілкуватися. От і мені так “пощастило”.

Влаштувався я на хорошу роботу на завод в ремонтну бригаду. Місяць працював по 12 годин без вихідних. Звичайно ж отримав гарну зарплату, почав потрохи ремонт в квартирі робити.

Ясна річ родичі дізналися. Іду я значить додому після важкого робочого дня, а назустріч мені тітка Віра.

-О, я як раз тебе згадувала! – каже посміхаючись тітка Віра

-І вам здрастуйте, – відповів я

-Щось ти схуд … – каже тітка Віра

-Працюю, – сухо відповів я, розуміючи навіщо зі мною ведуть такі бесіди

-А ти Коленьку до себе на роботу не візьмеш ?!

-Нехай йде до відділу кадрів, – відповідаю незворушно

-А можна так щоб він з тобою працював ?!

-Ну, можна, – погодився я, – нехай завтра до прохідної підходить з документами я до начальника підведу, а там вже від нього залежить …

-Ми віддячимо! – запевнила мене тітка Віра …

-Яка подяка? Нехай працює, мені то що? Не на мене ж! Відповів я …

На наступний ранок я стояв біля прохідної і чекав Коленьку. Особливо ми з ним не спілкувалися, хоч і припадав він мені двоюрідним братом. Прочекавши його майже до без п’яти сьомої, я набрав його номер. Телефон був відключений. Дивно все це, мабуть так йому потрібна ця робота, – подумав я і побіг переодягатися. Ближче до обіду мені зателефонував Миколка …

-Ну що, я біля заводської прохідної, куди мені йти?

-Іди додому, – серйозно відповів я

-В сенсі? -не розуміючи мого сарказму запитав Миколка

-В прямому, я тебе чекав вранці!

-Але я ж спав напевно!

-А мама тобі не сказала що я тебе вранці чекаю?

-Яка різниця. Я прийшов, давай виходь і веди мене до начальника!

-Вранці потрібно підходити, начальник зараз в заводоуправлінні. Де мені його зараз шукати ?!

-Ну пішли мене до нього відведеш!

-Я зараз працюю. Вранці підходь завтра, – сказав я і поклав трубку. Ось же родич …

Хвилин через двадцять дзвонить тітка Віра

-Чому ти Колю до начальника не відвів?

-Тому що спати любить ваш Коля!

-Завтра він підійде рано вранці, підведеш, ти ж обіцяв!

-Добре, – погодився я розуміючи, що даремно у все це вплутуюся.

Вранці Коля прийшов, але з таким перегаром, що відводити його до начальника у мене пропало все бажання.

-Ти в курсі, що у тебе перегар? -Запитав я у Миколки

-Ну і що? – хмикнув Коля, закурюючи

-А то, що тебе по-перше на завод не пустять, а по-друге начальник наш п’яних не любить!

Довго мені ще довелося пояснювати родичу про заводські правила і правила нормального влаштовування на работу. Я пішов працювати, а Миколка додому …

Дзвонить мені потім тітка Віра, ні здрастє ні привіт, а почала відразу з наїзду

-Так б і сказав що не візьмеш Колю, навіщо нам голову морочити!? – заявила тітка Віра

-Це ваш Коля голову морочить. Значить так йому робота потрібна. Чого він з перегаром прийшов?

-Коля вчора не пив, що ти вигадуєш!? – почала мене запевняти тітка Віра

-Нехай ваш Коля йде до відділу кадрів і сам шукає собі роботу, я йому не помічник, – чесно зізнався я

-Все з тобою ясно! – підсумувала тітка Віра

-Ну і добре, – додав я, з тих пір ми не спілкуємося.

Образилася на мене тітка Віра і Миколка … Через місяць дізнався я, що Коля все таки влаштувався на завод, слюсарем, але через тиждень його попросили написати за власним бажанням за пиятику. Ось так от і допомагай родичам …