– … Мою сусідку б’є чоловік, – розповідає моя знайома, Ліза. – Ніхто цього не знає. І я б не знала, якби на власні вуха не чула їх скандалів і сама не викликала поліцію – стіни-то у нас в будинку як паперові! .. Після всього, звичайно, як водиться в таких сім’ях, просить вибачення на колінах, тягне величезний букет і кільце з діамантом …

– І вона, звичайно, прощає?

– Так … Я завжди дивилася на її життя з жахом. І якби мені хтось сказав, що я коли-небудь буду на її місці – ні за що б не повірила! ..

… У Лізи і Костянтина – міцна сім’я, двоє дітей, дев’ять років шлюбу.

Живуть не те щоб прям як голубки, за дев’ять років всяке бувало, але тим не менше в цілому все було добре, один одного завжди поважали, підтримували. Ліза завжди пишалася своїм міцним стабільним шлюбом, вважаючи його в чомусь і своєю заслугою. Непросто це, шукати компроміси, намагатися дотриматись часом взаємовиключних  інтересів, йти на поступки і закривати очі на якісь прикрі дратівливі в іншій людині дрібниці.

Втім, Ліза завжди була твердо переконана, що компроміси і поступки гарні до певної межі. Є речі, які прощати не можна. Биття – з їх числа.

Залишатися поруч з чоловіком, який хоч раз підняв руку, не можна. Від такого тільки йти. Інакше ж і калікою недовго залишитися.

Про це Ліза не раз говорила сусідці, яка приходила «відсидітися».

Але та тільки розводила руками: легко сказати – йди. Куди підеш з двома дітьми-то, ніхто не чекає, житла свого немає, діти до батька прив’язані, їх він не чіпає. Працювати складно, діти маленькі, няні дорогі. До того ж грунтовно б’є він її досить рідко, може, пару раз на рік. Та й після останньої бійки у них ідилія вже пару місяців, і вона просто впевнена, що такого більше не повториться …

– Причому, за її словами, починалося все кілька років тому не так жахливо, з ляпасів і поштовхів, розповідає Ліза. – А тепер все переросло в якийсь жах. Найдивовижніше, що з боку не скажеш ніколи: її чоловік виглядає тверезою, адекватною, розсудливою людиною … Коли Наташка всім пояснює, що вдарилася об дверцята шафи в темряві, або послизнулася і впала на вулиці – люди їй вірять …

Ліза тільки зітхала, слухаючи виправдання сусідки. Але недавно і в їх з Костею родині сталося щось надзвичайне.

Подружжя, відправивши дітей бабусям, ходили на ювілей до друга, на святі трохи випили, по дорозі додому посварилися.

Слово за слово розв’язалася потворна сварка. Ліза, звичайно, сама винна – в запалі скандалу сказала чоловікові кілька дуже образливих і в принципі неприпустимих фраз. Що на неї найшло – незрозуміло, ніколи раніше вона так не говорила і навіть не думала. І чоловік розійшовся – з усієї дурі зарядив Лізі кулаком в обличчя, збив з ніг і вже лежачу штовхнув ногою.

Підсумок – садно на вилиці, зламаний зуб і величезний потворний синяк на спині. Добре, що хоч його не видно – до наступного літа заживе …

Але садна – дурниця, набагато більше Лізу налякав ось цей спалах гніву в очах, злорадне задоволення під час екзекуції, яка невідомо звідки взялася в давно знайомій людині, чоловікові, жорстокість – здається, це налякало і його самого.

… Після цього чоловік втік з дому і десь блукав всю ніч, на ранок вибачався, каявся, благав Лізу їхати в травмпункт зробити рентген. Нікуди, звичайно, Ліза не поїхала. Соромно якось. На люди виходить в темних окулярах, всім пояснила, що вдарилася об дверцята шафи в темряві. І, коли вже сказала так в перший раз на роботі, в душі неприємно кольнуло – саме так завжди пояснює свої синці та вивихи сусідка, яку б’ють, як грушу …

Йти від чоловіка Ліза і не думає, подулась три дні і чоловіка пробачила. Дев’ять років міцного шлюбу і бездоганної поведінки, діти, плани, спокійний налагоджений побут, довгоочікувана поїздка до моря – не так-то легко, виявляється, все це кинути. Чоловік заглядає в очі і подає тапочки, і в стосунках прям другий медовий місяць …

– Нерозумно ж робити висновки через одий-єдиний раз, мало що, буває, розлютилися, обидва були нетверезі, несповна розуму, обидва гарні, якщо вже на те пішло, – каже Ліза. – Я сама винна взагалі-то. Полізла на рожен, наговорила йому сім мішків гречаної вовни … Проїхали. Ось якщо таке почне повторюватися, тоді так …

Або все-таки це «воно» – підняв руку один раз, вдарить знову?

Той самий випадок, коли треба бігти, рятуючи себе і дітей? Не чекати другого, третього випадку, адже кожен може закінчитися трагедією?

Чи буває так, що десяток років люди прожили нормально, і взагалі нічого не віщувало, а потім почалися кошмари?

Що думаєте?

джерело