Для себе чоловік купував улюблені делікатеси, а для мене і дитини – нічого

-Купи червоноъ рибки! – попросила я Матвія, що зібрався в магазин, – невеликий шматочок, так хочеться!

-З глузду з’їхала? – округлив очі чоловік, – Ти цінники в магазинах бачила? Яка нам червона риба? Ти в декреті, грошей немає, ще й карантин, у мене зараз премії не буде, та ще іпотечний платіж на носі!

В принципі, все так і є: і декрет, і премії немає, і іпотека, і криза. Але і сьомгу я прошу далеко не кожен день. І відсутність грошей в сім’ї – це тільки для мене, а не для Матвія.

-Захотылось – купив, – буркнув чоловік вперше рік тому, – я що, права не маю?

Матвій ішов додому і по дорозі купив собі улюблений пінний напій (дуже дорогий) і до нього делікатесів: креветки, чіпси, кільця кальмарів.

Ми одружені 4 роки, нашому синові зараз 2,5, а тоді було всього півтора. Іпотеку брали на першому році шлюбу, куди ж без неї.

-Вирулим! – сказав чоловік, – Навіть, коли ти підеш в декрет, ми впораємося.

Я на роботі отримувала хорошу зарплату, дещо вдалося і до весілля відкласти. У Матвія і його мами теж були накопичення, так що з першим внеском зволікань не було. І в перший час в декреті я не відчувала ні брак коштів, ні необхідності жорстко економити. Мої виплати були теж вагомою підмогою.

-Відкладати б їх, – сумував іноді чоловік, – але, боюся, тоді доведеться затягувати паски.

Все почало змінюватися поступово, коли синові виповнилося півтора року і виплати стали менші. Матвій міг сходити в магазин і накупити собі улюблених ласощів. Ні мені, ні дитині він не купував нічого.

-Я зарплату тобі віддаю, – пояснював чоловік, – ми на неї харчуємося, за іпотеку платимо, можу я хоча б свою премію витрачати на свій розсуд? Я люблю це, чому я не маю права себе побалувати? Ти ж ходиш в магазин, якщо тобі потрібно, ти завжди все купиш.

-Що все, – кажу, – я купую? Продукти для сім’ї і дитини? Все розраховано. Ми не голодуємо, але на те, щоб побалувати себе або сина – мені просто не вистачає. І що значить ти залишаєш собі премію? Хіба це не частина загального бюджету?

-Ну ти ж сказала минулого місяця, – відповів чоловік уїдливо, – що ти купиш собі щось з дитячих виплат? І синові ти купуєш йогурти всякі кожен раз, коли отримуєш допомогу!

Порівняв теж. У мене в той момент просто не було грошей і я відклала покупку, приурочивши її до виплат допомоги. Матвію ми весь цей час купували одяг і взуття без звуку, набагато в більшій кількості, ніж мені. Я ж розуміла, що на роботу треба в чомусь виходити. Це я можу гуляти в джинсах і кедах.

-Ти порівняв! – не витримала я, – Розмір дитячих і розмір твоєї премії (у чоловіка був оклад і 30 відсотків від нього – преміальні). І позаздрив синові, йому ж йогурти купили!

Я вважаю, що йогурти – це не розвага, а здоров’я дитини, а чіпси, мідії, креветки та інше – це шик, просто тому, що хочеться. Я не проти, треба час від часу себе балувати. Але балував себе чомусь саме Матвій. Він знає, що я байдужа до більшості того, що він купував для себе. Але я божеволію по дорогою червоною рибку і ніколи б не відмовилася від фруктів. Тим більше, що це можемо їсти ми все, включаючи дитину.

-Ну треба економити, – підтримала сина і свекруха, – вийдеш на роботу і будеш купувати те, що подобається.

Але ж я її адекватної жінкою вважала. Вона завжди міркувала здраво. Цю думку я озвучила мамі чоловіка.

-Чоловіки, як діти, – пояснила вона на мої претензії, – Матвій і так відчуває себе покинутим. З’явилася дитина і він відійшов на другий план. Ну нехай купить собі вкусняшку, а ти потім купи собі і дитині окремо, з загальних грошей.

Я зі свекрухою не погодилась: загальні гроші мають строго цільове призначення. А я сиджу вдома не просто так, а з дитиною. Зате Матвій, який чув мамині слова, надихнувся ще більше.

-Сину можна черевики купити і з твого допомоги, – якось раз сказав він мені, коли я поскаржилася на те, що бюджету на сезонні обновки для дитини може і не вистачити, – я ж сказав – моя премія, це мої гроші.

З приходом вірусу в наше життя все ще більше загострилося. Матвій віддавав мені зарплату, на свої забаганки витрачав відкладені залишки премії, які танули. Чоловік демонстративно не купував того, що люблю я.

-Дура, – зітхаючи погодилася навіть свекруха, – неприємності у нього на роботі, нервує, що не впорається тягнути сім’ю з дружиною в декреті. Ну що там він на себе витратить, у нього і не залишилося майже нічого. У них напевно скорочення будуть. Матвій побоюється взагалі без роботи залишитися.

Через 2 тижні після цієї розмови чоловік похмурий прийшов додому.

-Звільняють? – запитала я.

Чоловік кивнув, пояснюючи, що вже тижнів зо два розсилає резюме і переглядає вакансії. Такої же зарплати, як була, не обіцяють ніде. Та й на більш скромні умови зараз багато бажаючих, люди втратили роботу, роботодавці розуміють це, пропонують гірші умови.

-Що будемо робити, не уявляю, – розвів Матвій руками.

-До садка ще 5 місяців, – кажу, – на моїй роботі скорочень немає, навпаки, дівчатка в декрет йдуть, відразу 2. Мене візьмуть раніше терміну з радістю. Давай я вийду, а ти з сином сядеш? За ці місяці щось знайдеш, ми протримаємося.

Чоловік погодився. З тим, щоб вести господарство і стежити за дитиною, проблем не буде. До честі Матвія, він ніколи на рахунок поділу обов’язків не виступав, міг і допомогти, і приготувати, і прибрати. Через тиждень я виходжу з декрету. Ні, я не буду демонстративно ховати від чоловіка частину своєї зарплати. Не буду його тикати в ніс виплатами, пропонуючи купити на нього щось потрібне і необхідне для нього або сина. Але я точно знаю, якою буде моя перша покупка з зарплати.

Тільки одна. Її я урочисто витягну з пакета і поставлю на стіл перед очима свого господаря.

-Здоровенний шматок червоної риби, – поділилася я зі свекрухою.

-І більше помсти не буде? – запитала мама Матвія.

-Не буде, – кажу, – просто хочу дати йому відчути, дорікнути, він негарно вчиняв.

-За що я тебе і ціную, – кивнула мама чоловіка – не мстива ти. Але, чур, поклич мене в гості, я хочу це бачити.

На тому і порішили.