Дочка звільнила няню, заявивши матері: «Ну ти ж вдома сидиш!»

– … Я няню питаю – Марина, а завтра ти коли прийдеш до нас? – розповідає шестидесятилітня Клара Василівна. – А вона відповідає – так я завтра вже не прийду, сьогодні останній день у вас працюю, ви хіба не знали? Ось такі справи. Звичайно, я не знала, ні сном, ні духом … А що трапилося, питаю, чому звільняєшся? Це не я звільняюся, відповідає, це дочка ваша сказала, що няня їй більше не потрібна, діти виросли … Я мало не впала! Яке там виросли! Матвію чотири роки! Ну Лізі десять, так. Але це теж маленька дитина по суті …

… У Клари Василівни трикімнатна квартира в звичайному панельному будинку, в спальному районі столиці. Два роки тому сюди, до матері під крило, повернулася після розлучення тридцятип’ятирічна дочка Кіра з двома дітьми. Звичайно, мати була не в захваті, що у дочки не склалося особисте життя, проте прийняла, потіснилася, звільнила їм дві найбільші і світлі кімнати в квартирі.

Дочка в’їхала, обжилася, розклала речі, а через пару тижнів між жінками трапився сильний скандал.

– Випадково я почула, як вона говорить по телефону, на роботу влаштовується! – згадує Клара Василівна. – Домовляється про співбесіду. Я їй кажу – так, почекай, а діти з ким будуть? Матвію на той момент тільки два роки було, Ліза в перший клас пішла. А дочка мені і заявляє – ну а що, ти не посидиш з дітьми, чи що? Мені, каже, працювати треба, аліменти будуть копійчані, та й тих ще чекати доведеться. Ні, ну яке, це мої проблеми хіба? Сказала їй, що якщо якийсь форс-мажор, з онуками я посиджу, виручу. Але не кожен день з восьмої до восьмої. Це – звільни!

В результаті дочка найняла няню, якій стала віддавати більше половини зарплати. І ще раділа, що дешево знайшла. Йти до двох дітей, один з яких малюк ясельного віку, а друга – першокласниця, яку треба забирати зі школи, допомагати з уроками і вирішувати проблеми, няні не поспішали. Ті, які були згодні на таку роботу, заламували просто шалені гроші, а ті, які готові були працювати за скромні гроші, жодної довіри не викликали.

Нинішню няню, цю саму Марину, знайшли з великими труднощами і берегли, як зіницю ока. В обов’язки няні входив повний догляд і нагляд за обома. Приготування їжі, дитячий одяг, прогулянки, школа, уроки.

Цього року Кіра два місяці сиділа на карантині і няня не приходила – але Клара Василівна знає, що дочка платила їй півзарплати «просто так». Няні теж треба на щось жити. Дочка, звичайно, зітхала і засмучувалася, віддаючи гроші ні за що, але Клара Василівна переконувала Кіру, що по-іншому не можна. А інакше няня знайде іншу роботу.

– І вдома з нею комфортно перебувати, і з дітьми вона нормально ладнала весь цей час! – зітхає Клара Василівна. – Вважаю, що нам з нею пощастило, таку більше не знайдемо. У неї і нова робота є вже, звичайно – миттю знайшла, зараз всі батьки якраз нянь наймають … Я, чесно кажучи, дочка ледве дочекалася вечора. Кажу, Кіра, ти няню звільнила, чи що? Навіщо? А хто тепер буде з дітьми? А вона мені заявила – так, каже, звільнила, ти ж вдома сидиш, діти вже великі, ходити за ними по п’ятах не потрібно, а я втомилася платити такі гроші в нікуди!

Виявляється, Кіра подумала і вирішила, що старша, Ліза, буде тепер ходити в школу сама, і повертатися теж, а Матвій в садку хворіти вже перестав.

– Я говорю, перестав тому, що літо було! – розповідає Клара Василівна. – Влітку діти, як правило, і не хворіють, весь кошмар восени починається. Що ти будеш робити, кажу, якщо буде, як в минулому році – три дня в садку, два тижні вдома? А вона мені відповідає – ну, значить буде два тижні вдома, що ж робити! Він же не без дорослих буде, ти ж є. Ну, приготуєш йому питво, даси жарознижувальне, в ніс закапаєш, лікаря дочекаєшся. А там Ліза зі школи прийде, вона вже велика дівчинка, буде допомагати …

Сидіти з дітьми, тим більше, брати на себе відповідальність за хвору дитину, Клара Василівна не хоче абсолютно. Але Кіра платити няні більше не хоче, при сидячій вдома бабусі.

– Я взагалі не уявляю, як тепер вчинити! – радиться Клара Василівна. – Ось прийде вона вранці до мене в кімнату і заявить – дитина, мовляв, захворіла, в садок не йде, я лікаря викликала, ліки дала. Доглянь за ним, а я на роботу. І що мені робити? Не кину ж я малюка, тим більше, нездорового? Як відмовитися?

Дочка особливо про бажання матері не питає. Так там і питати нічого, все відомо.

Є вихід з такої ситуації? Що думаєте?