Хотіла чоловіка покарати, пішла на місяць спати в кімнату до дитини, а він завів коханку: «Ти сама винна, а що мені було робити?»

– … Чоловік в першому ж меблевому салоні каталог відкрив, пальцем ткнув – хочу, мовляв, таку кухню! – розповідає тридцятишестирічна Калина. – Я подивилася – ну зовсім не те, що мені хотілося. Ось взагалі! Не практична, аляпіста, не для нашого інтер’єру … Ну ні, кажу, тільки не це. Давай ще подивимося. Менеджер метушиться – а ось є ще такий варіант, і такий, і такий! Але чоловік уперся, як баран – все не те і крапка! Нікуди більше не поїду, нічого дивитися не буду, або цю беремо, або ніяку, і що хочеш, те й роби …

Калина з чоловіком разом більше десяти років, живуть добре, виховують шестирічного сина, в цьому році виплатили, нарешті, іпотеку за свою двокімнатну квартиру. Ознаменувати цю щасливу подію вирішили покупкою нового кухонного гарнітура.

Стали вибирати і розійшлися в думках.

– Чоловік у мене ніколи не був самодуром, тим більше в таких справах! – дивується Калина. – Завжди у всьому його позиція була – так бери те, що тобі подобається. А тут уперся … Я сама об’їздила десяток салонів, привезла йому купу каталогів з варіантами, але йому все не те. Ти, каже, старечі якісь вибираєш! Чи то справа він вибрав – жовто-помаранчеве щось «вирви око»!

Суперечки в будинку, за словами Калини, не вщухали кілька тижнів.

– Врешті-решт я його ніби як дотиснула. Знайшли варіант, який його влаштував, привезли! Я подивилася, привезли то саме, що замовили. Збирачі повинні були прийти в суботу, тому на вихідні ми з сином до мами на дачу поїхали, на розкиданій кухні ж готувати неможливо. Чоловік залишився зі збирачами. Дзвонила йому на вихідних, він так дивно посміювався: так гарно виходить, мовляв, ти приїдеш – впадеш. У понеділок-вівторок я відгули взяла, тому приїхали тільки через чотири дні. Заходимо на кухню, а там … той жовто-оранжевий виродок, в якого чоловік спочатку пальцем ткнув! І він такий задоволений – сюрприз! Тааааа, сюрприз вдався. Я і сказати нічого не змогла, просто розревілася і все! ..

… Чоловік якимось чином після від’їзду Калини з дитиною на дачу провернув титанічну роботу, явивши світу неабиякі організаторські здібності, яких у ньому раніше не спостерігалося: здав назад ту модель кухні, що привезли напередодні, привіз новий гарнітур (виходить, заздалегідь замовив, чи що?), все зібрав-встановив і зустрів дружину в новому інтер’єрі.

Тільки не в тому, в якому вона очікувала.

– Цю б енергію та підприємливість та в мирних цілях, ми б уже ого-го! – ледь не плаче Калина. – Щось по дому зробити – його місяцями треба благати! Не допросишся! Полички повісити, поріжки прибити, залізти в коридорі лампочку поміняти – день за днем ​​відкладає, то нема часу, то втомився, то темно вже, давай завтра з ранку. А тут цілу операцію провернув за спиною за чотири дні …

З новим інтер’єром своєї кухні Калина не могла змиритися місяць.

– Як зайду, подивлюся – все опускається! – скаржиться вона. – Хочеться вийти з кухні, двері закрити і ніколи цього не бачити. Але що не бачити – мені ж готувати треба кожен день, як мінімум дитину годувати … На чоловіка дивитися не могла взагалі. Розмовляти з ним перестала, забрала свою подушку і перейшла в кімнату сина, на диванчик … Не через кухню цю нещасну навіть вже, а через обман! Ну як так можна, головою кивнути і зробити навпаки!

Треба сказати, чоловік Калини – чоловік вельми темпераментний, і покарати за самоуправство вона вирішила його тим самим простим дідівським способом – відлучити від тіла. Раніше, через молодість, теж іноді так робила, але тоді це було ненадовго, максимум днів на п’ять. Втім і «косяки» тоді у чоловіка були невеликі, в принципі. Чого сварилися? Калина сама вже не пам’ятає.

Інша справа зараз! Чоловік скоїв серйозний проступок і повинен бути покараний так, щоб нічого подібного більше ніколи і в голову не прийшло …

… З часом, звичайно, гострота ситуації спала. Калина як і раніше незадоволено морщиться, коли заходить на кухню, але мало-помалу почала розмовляти з чоловіком. Готує вже спокійно і до яскравого кольору нової кухні начебто вже придивилася. І в ліжко подружнє повернулася. Не вік же тепер жити на дитячому диванчику.

А днями Калина вирішила прибрати літні речі – свої, чоловіка, дитини. Блузки, світлі джинси, куртки – щось віднести в хімчистку, щось випрати, щось просто прибрати в дальній шафі до наступного року.

І в кишені чоловікових лляних штанів несподівано виявила … фантик, упаковку від презерватива. Увечері з цим незаперечним доказом приперла чоловіка до стіни. А той і відпиратися не став. Так, була справа, мовляв, якраз в серпні, а ти що хотіла? Ти сама винна, кинула мене, пішла з ліжка. Що я повинен був по-твоєму робити в такому випадку?

Чоловік щиро не відчуває провини, а Калина просто в шоці.

А може, в такій ситуації чоловік і справді не винен? Це дружині треба було думати головою, до чого призведуть такі виховні заходи. Розумна б жінка так не вчинила?

Або все ж це чоловік … ?

Як вам ситуація? Що думаєте?