“Не про таку старість я мріяла, коли дітей ростила”

– У своїй власній квартирі живу в найменшій кімнаті! – розповідає пенсіонерка Людмила Володимирівна. – Стоїть моя тахта і шафа і все,  не розвернутися! Ні повітря, ні світла. Зате дві інші окупували син з родиною. Кажу йому, совість у тебе є взагалі? А він – мама, а що ти пропонуєш, онучок твоїх удвох в цю кімнатку поселити? Це неможливо, ти ж сама розумієш! І наше з Вірою ліжко туди не поміститься … Тобі, каже, запропонували вихід із ситуації, ти сама не захотіла …

– Так? І який же вихід він запропонував?

– Та ну, навіть говорити неприємно. Таке вигадав! У знімну квартиру хоче мене перевезти. Вже і придивився, куди, ти уявляєш? Друг його квартиру здає в селі. Я йому кажу – щоб я з міста, з власної квартири поперлася невідомо куди? А він – мама, там відмінні умови, новий будинок, поліклініка під боком, можна там прикріпитися. Господарі – відмінні люди. Так зараз, ага, все життя мріяла, щоб у мене на сьомому десятку років були якісь господарі! .. Не дочекаєтеся, кажу! ..

Власна квартира Людмили Володимирівни, хоч і трикімнатна, знаходиться в експериментальному будинку з жахливо незручним плануванням. Дві кімнати нормальні, великі, просторі, а третя – практично комора, правда, з вікном, темна, вузька і незручна. Дотепники називають її «тещиною кімнатою». У цій-то кімнаті і живе Людмила Володимирівна останні кілька років.

У великих кімнатах квартири розташувався син Олег з сім’єю – дружиною Вірою і двома дочками-школярками. Спочатку квартира належала трьом – Людмилі Володимирівні і її дітям, синові й дочці, в рівних частках. Дочка вийшла заміж і поїхала до чоловіка, незабаром одружився і Олег і привів дружину до матері. Домовилися, що молоді поживуть з Людмилою Володимирівною кілька років, поки не накопичать початковий внесок в іпотеку.

І перші пару років Олег з Вірою дійсно збирали, не дивлячись на те, що народилася старша дочка. Олег працював, брав зайві зміни, Віра підробляла з дому, встигаючи крутитися і по господарству і з дитиною. Накопичили якусь суму, стали вже потихеньку вечорами доглядати варіанти квартири для себе.

Але тут сталося непередбачене: старша сестра Олега влізла зі своїм чоловіком в якісь фінансові афери і прийшла до матері з ультимативною вимогою продати квартиру і виплатити їй її частку. Поділити їх квартиру на три окремих нехай навіть кімнати в комуналці абсолютно нереально, але сестра і чути нічого не хотіла: віддавайте моє і крапка. Було все: скандали, листи, образи, погрози підселити бомжів …

У підсумку Олег зібрав всі наявні у нього в наявності гроші і викупив у сестри її частку в батьківському житлі.

Тепер у Олега і його дружини, виходить, у власності дві третини квартири, а у Людмили Володимирівни – лише третина. І все б нічого, тільки невістка, яка до цього сиділа тихіше води нижче трави, раптом відчула себе тут повноцінною хазяйкою. Почала огризатися, диктувати свої правила, а якось раз і зовсім заявила свекрусі: не подобається, мовляв, вас ніхто тут не тримає. Це наша квартира! Ми заплатили гроші!

– Розмови про те, що вони будуть собі щось купувати, плавно припинилися! – розповідає Людмила Володимирівна. – Гроші-то вони всі витратили, а потім у сина почалися складнощі на роботі. Виправилася якось, дивлюся, а вони другу дитину затіяли народжувати. Перед пологами зробили в квартирі ремонт, оформили дитячу, а мене заселили в комору, так. Ось як? Що за діти! Не про таку старість я мріяла, коли їх виховувала …

***

– Так прямо, бідна-нещасна вона, як же! – обурюється Віра, невістка Людмили Володимирівни. – Чим їй погано-то, ось скажи? Грошей своїх на побут вона не витрачає ні копійки, все на нас: і холодильник, і комуналка, і дрібний ремонт. Пенсію свою вона цілком відносить на рахунок … І кімната у неї нормальна цілком, все відремонтували, світильники повісили, шафу нову купили, з дзеркалами. Що їй там, танцювати? Або нам дітей, двох, покласти в цю комору, а її одну в більшу кімнату заселити?

– Зрозуміло …

– Господарством теж не займається, машинку пральну включати за ці роки так і не навчилася, а навіщо? Я і перу, і мию, і прибираю все. Готую теж я вечорами після роботи, якщо нічого немає, Людмила Володимирівна приготує собі бутерброд з чаєм і буде чекати, коли я прийду. З дітьми не сиділа ні дня, зараз вони вже великі, раніше я сиділа, нікого не напружувала … Ну так, вказівок її виконувати ніхто не хоче.

– А яких вказівок?

– Так всяких безглуздих! Світло не включайте, воду довго не лийте, нічого так довго сидіти, йдіть спати. Я в молодості дурна була, все намагалася підлаштуватися, зберегти поганий мир, – каже Віра. – Чесно кажучи, виходило тільки гірше. Я себе заспокоювала, що це все ненадовго, ось купимо квартиру, ось з’їдемо. А після історії з сестрою, коли ясно стало, що нічого ми не купимо, зрозуміла, що треба налаштовуватися на довге спільне життя і вести себе по-іншому. Не подобається, у неї є варіант – село. Там дійсно хороша квартира здається, господарі наші знайомі, прекрасні умови. Платили б ми самі, природно, але вона не хоче ні за що. Ну на нема й суду нема. Нехай терпить тут, я теж багато чого терплю, що ж тепер …

***

А може, бабусі дійсно потрібно просто зняти з голови корону?

Або це діти знахабніли, молодим треба з’їжджати, це квартира матері і крапка? Незважаючи на те, хто за що платив і хто що викупив?

Що думаєте?

джерело