– Так вилетіло з голови зовсім! – розповідає пенсіонерка Марія Кузьмівна. – На початку місяця ще згадувала, що у Борі день народження, треба буде дзвонити, вітати. А потім щось закрутилася тут на дачі і все … Я взагалі, чесно кажучи, загубилася вже, яке число на календарі, який день тижня. Не працюю ж! Тому і за числами не стежу … Так Боря навіть не помітив, що я не зателефонувала, йому чотири роки виповнилося, він ще не розуміє нічого. А для невістки, звичайно, трагедія! Надулася знову, як миша на крупу! Образилася …

Син Марії Кузьмівни з невісткою ровесники, їм зараз сорок – дитиною вони обзавелися досить пізно.

– Все на ноги ставали! – зітхає Марії Кузьмівна. – Квартиру купували, машини міняли, по світу їздили. Я вже думала і не буде у них дітей. Але ні. Світлана наша встрибнула в останній вагон, встигла-таки!

Материнство своє невістка Світлана несе, як прапор, і відноситься до всього занадто серйозно, на погляд свекрухи.

– Якщо на банці написано – давати з семи місяців, в шість нізащо не дасть! – усміхається Марія Кузьмівна. – То не скажи, в це не грай, та ну!

Як анекдот, Марія Кузьмівна згадує випадок, коли однорічний Боренька, який тільки починав самостійно ходити, вдарився об стільницю.

– Заплакав, звичайно! – згадує Марія Кузьмівна. – Я його підхопила на руки, кажу, «У кішки боли, у собаки боли, у Бореньки не боли !». Ну завжди так діткам кажуть, я сина маленького теж так втішала. Але Світлана налетіла на мене прямо орлицею! Як ви можете, мовляв, дитині ТАК говорити! Виростите егоїст, буде думати тільки про себе, моральний виродок якийсь! Дитя плаче, а ця кричить, дурдом якийсь! ..

У Світлани зібрана вже ціла коробка сувенірів, пов’язаних з дитинством Бореньки: перший костюмчик, локон, бірочки з пологового будинку, брязкальце, носочки, черевички, зліпки руки і ноги, якісь каракулі – типу малюнки, які малюк намалював років в півтора.

Марія Кузьмівна щиро не розуміє, навіщо зберігати весь цей мотлох.

– Вродять до сорока років і з розуму сходять! – резюмує вона.

Ідеальною бабусею Марія Кузьмівна себе не вважає, життя присвятити онукові не готова, і навіть в гості без батьків брати його хоче не сильно.

– Та ну, якщо раптом якась подряпина або синяк, це в житті не будеш виправданий потім! – махає вона рукою. – Така відповідальність мені не потрібна.

Проте за два роки траплялися ситуації, коли допомога з дитиною була необхідна. Коли дитині був рік, Світлану відвезли на швидкій з апендицитом, а минулої осені її скрутила сильна кишкова інфекція. Обидва рази Марія Кузьмівна, ні слова не кажучи, тут же прийшла на допомогу. Приїхала до молодих і жила у них кілька днів, дивилася за Борею.

… Само собою зрозуміло, Світлана дуже уважно ставиться до днів народження сина. Малює плакати з фотографіями особливо пам’ятних моментів за рік, замовляє торт, збирає гостей. В цьому році, однак, у зв’язку з самоізоляцією домовилися гостей не запрошувати, навіть близьких. Тим більше більшість родичів роз’їхалися по дачах.

Чесно кажучи, Марія Кузьмівна полегшено зітхнула, дізнавшись, що свята в цьому році не буде і їхати в гості не треба.

– Вирішила, що подзвоню, привітаю по телефону, а потім, при нагоді, куплю якусь іграшку. І забула! Зовсім з голови геть! Схаменулася тільки на наступний день. Кинулася дзвонити, звичайно, кажу – хоч пізно, але хочу привітати онука. У невістки тон крижаний. Ви б ще через місяць згадали про онука, заявила – і трубку кинула … Через таку дурницю не розмовляє зі мною два тижні, уявляєш? Заблокувала всюди, трубку не бере. Син каже – мама, та не звертай уваги, налагодиться все. А мені вже теж прикро. Ну забула і що? Прямо пуп землі зі своїм Борею! Вічно роздуває з мухи слона на рівному місці …

Свекруха дійсно винна, повинна посипати голову попелом і просити вибачення?

Про свій день народження адже не забуває мабуть. Це показник відношення до онука. Якби любила дитину, про день народження не забула б ні за що?

Або невістка дійсно роздуває з мухи слона?

Що думаєте?