“Поховав” матір, щоб не віддавати борг

Зважаючи на ситуацію, яка зараз відбувається в світі, в нас з чоловіком останнім часом все складно з фінансами. Я працюю редактором текстів і зараз замовлень майже нема. А чоловікові врізали зарплату майже вдвічі і виплачують з затримками.

Два тижні тому відкрила гаманець, а там – останні 100 гривень і що?

Ми, звичайно, розуміємо, що треба перетерпіти, що це – не назавжди, але я за квартиру вже два місяці не плачу!

І згадала я, що давали ми в борг одному знайомому чоловіка (я теж його знаю, бо спілкувалися один час сім’ями досить щільно) і було це ще в жовтні. Сума 3000 гривень.

Не величезні, звичайно, гроші, але і не три копійки. Ох, як стали в нагоді б зараз! Обіцяв віддати вже рази тисячу і все ніяк: через тиждень, через два…

Кажу чоловікові: «Дзвони і вимагай, нехай віддає негайно.»

Чую, розмовляє з ним по телефону. Спочатку таким строгим голосом говорить, типу, ми більше чекати не можемо, самі того й гляди, в трубу вилетимо, бери, де хочеш, і віддавай. А потім вже тихо так, і ніби вибачаючись: «Та ти що! Коли? А чому не подзвонив? Співчуваю. Що ж робити, почекаємо, звичайно … »

Поклав трубку, дивиться на мене круглими очима і говорить: «У нього мати вчора померла від пневмонії. Сказав, що ховати буде в борг, по знайомих гроші збирає. »

Я в шоці була. Маму тої людини ми обоє чудово знаємо. Чудова жінка, інтелігентна така, привітна завжди. Прямо засмутилися обидва. Про гроші навіть говорити не стали. Зрозуміло, що в такій ситуації не можна людину добивати вимогами борг повернути, коли йому мати, можна сказати, нема на що поховати.

Гаразд, посумували і забули, час-то йде.

А сьогодні пішли в найближчий магазин закупитися овочами: картоплею, капустою, цибулею, морквою і буряком. Ніяких вишукувань, коротше. Будемо суп варити та вінегрет робити. Закупилися, виходимо.

І що ви думаєте? Повз магазин бадьорим кроком йде «покійна». І навіть без маски. Я мало не перехрестилася.

Привіталися з відстані 2 метри, як і належить)) Запитуємо: «Як справи, як здоров’я? Щось Олега (сина) вашого давно не видно, як він поживає? »

Вона відповідає, як завжди, з оптимізмом в голосі: «Та я-то нічого, живу собі! Нам, старшому поколінню, зараз простіше. Таку-сяку пенсію отримуємо. А ось Олежка-то знову без роботи. Заходить до мене, я йому грошима допомагаю, скільки можу, але все одно важко. Добре, що хоч дружина на продуктах працює, їх не закрили поки. »

Звичайно, ні я, ні чоловік не сказали жінці похилого віку, що Олежка її вже поховав, щоб борг не повертати. Але який ж усе-таки негідник! Ось, навіть не можу слів підібрати, щоб дати визначення його мерзенному вчинку. Може, коли заспокоюся трохи, слова знайдуться.

Чоловік відматюкав його по телефону так, що стіни будинку тряслися. Давно його таким злим не бачила. А толку-то? Тепер, напевно, заблокує або перестане на дзвінки відповідати.

Сказав, що просто більше нічого придумати не зміг. Смерть матері – перше, що на думку прийшло. Це вже за межею, по-моєму. І ще дорікнув: «Ви так на мене насідали, ніби це питання життя і смерті! А де я візьму, якщо немає? »

Мабуть, про ці гроші нам доведеться забути. Не стояти ж біля його під’їзду в очікуванні зустрічі …

Викрутимось, звичайно, але ось як після такого вірити людям?