– … Так приблизно рік тому це все почалося, перед першим вересня! – розповідає про подругу тридцятирічна Людмила. – Влада каже, колишній все обіцяв до дитини приїхати, взяти його погуляти, і кілька разів уже все зривалося. Дитина засмучувалася, вона злилася, ну, як водиться в таких випадках … І тут в суботу вранці – дзвінок у двері. Дивлюся, каже, у вічко – колишній стоїть! Ну треба ж, приїхав! Вона-то думала, що він за сином, візьме його на вихідні, як обіцяв. Відкриває двері, а там валізи і ця його нова пасія – з семимісячним пузом, ага! Ми, каже, сюди жити прийшли!

Влада, подруга Людмили, розлучилася з чоловіком два роки тому. Вірніше, це він з нею розлучився – зустрів, як то кажуть, іншу жінку. Якраз незадовго перед розлученням подружжя виплатило іпотеку за скромну двушку.

– Свекруха Влади на кожному розі розповідала, що син, мовляв, хоч і розлучився, але вчинив по-чоловічому: квартиру з меблями і технікою залишив колишній дружині і дитині! – усміхається Людмила. – Ділити нічого не став. Сам пішов на знімання, ні чашки, ні ложки не взяв … Такий шляхетний, хоч стій, хоч падай! Пішов, в чому стояв …

– А що щось не так? Був підступ?

– Ще б пак! Піти-то він пішов, і квартиру начебто як залишив. Але документально нічого ні на кого не переоформив. Півквартири так і залишилося у нього у власності … Ну Влада і не дуже педалювала питання оформлення, якщо чесно. Цілу квартиру він би їй не віддав, це ж зрозуміло, не ті зараз часи, щоб люди квартирами розкидалися. А ділити … на гроші за півквартири вона б нічого собі не купила навіть в області і брати іпотеку – не з її доходами, знаєш. Тим більше, дитина на руках …

Влада планувала, що зможе жити з сином в цій квартирі хоча б кілька найближчих років – ну не вижене ж її колишній? Тут його дитина! Пристрасті після розлучення вляглися, подружжя і спілкувалося навіть вже майже нормально. Не без деякого роздратування, але більш-менш конструктивно. Колишній добровільно платив 5 тисяч аліментів, подарував синові телефон, дзвонив, розмовляв і все обіцяв приїхати, взяти хлопчика в аквапарк «в наступну суботу обов’язково!». Справедливості заради треба сказати, що за рік кілька разів і правда приїжджав. Але набагато частіше виконати дані синові обіцянки не вдавалося.

Загалом, був звичайнісіньким розведеним батьком, яких тисячі.

– Ще й не гірше за інших! – пояснює Людмила. – Аліменти платив, з квартири не вигнав, дитиною цікавився. Що ще потрібно? Просто ідеальний батько!

А рівно через рік після розлучення з’явився на поріг з валізами та вагітною дружиною – мовляв, тут мої півквартири, я буду тут жити!

– Пояснив, що з роботи його виперли, він прилаштувався поки мало не кур’єром, знімати квартиру не може, дружині скоро народжувати, тому до батьків не варіант. І він нічого кращого не придумав, як з’явитися до Влади. Квартира ж двокімнатна! Вони прекрасно помістяться: в одній кімнаті Влада з сином, в іншій – молода сім’я з новонародженим. Раніше жили в комуналках і гуртожитках і нічого …

Влада спробувала було качати права, побігла до юристів – але їй швидко пояснили, що прав у неї рівно стільки ж, скільки і у колишнього чоловіка. Варіанта два – або жити, або їхати. Але і Владі їхати особливо нікуди …

– Ну чого ти кипиш? – миролюбно заспокоював Владу колишній чоловік ввечері на кухні. – Я тебе з дитиною нікуди ж не жену, живіть … Але і у мене ситуація безвихідна, ти ж розумієш! Не від хорошого життя це все. Встану на ноги – з’їду. А поки – доведеться потерпіти …

І ось так живуть, терплять один одного вже рік. У молодої сім’ї народилася дитина, син Влади закінчив перший клас, в світі трапилася пандемія і весь їх дивний колектив виявився на самоізоляції. Чоловік так нормальну роботу і не знайшов, працює кур’єром, під час карантину навіть непогано заробив – але бігав цілими днями, вдома його не було. Жінки ж сиділи одна перед одною – одна на дистанційному, інша в декреті.

– Я їй кажу – Владка, я б так не змогла. Зніми квартиру, живи окремо! А вона мені – так зараз же, чому я повинна щось знімати? Йти з дитиною внікуди, залишати свою квартиру цьому? Я потім їх звідси не виживу ніколи … Не дочекаються!

Заробляє Влада трохи, аліменти у неї зараз копійчані – що там візьмеш з кур’єра, у якого, до того ж, двоє дітей. Тому житлове питання зависло в повітрі.

Дружити з новою дружиною колишнього чоловіка Влада не стала, але нейтралітет обидві дотримуються. Треба ж якось співіснувати, раз склалася така ситуація. Навіщо перетворювати і так непросте життя в пекло? Вітаються, по черзі прибирають місця загального користування, при нагоді можуть доглянути за дітьми – діти ж ні до чого, ні молодший, ні старший.

– Вона навіть плюси знайшла в такому житті! – округлює очі Людмила. – Дитина, каже, нарешті з батьком спілкується нормально, вихідні проводить, кудись ходять вони гуляти, раніше це ціла проблема була. Батько повністю залучений у виховання, в курсі шкільних справ і проблем. Няньку не треба наймати першокласнику, знову ж таки: вдома завжди є хтось дорослий, хто може хоча б відкрити двері і доглянути, щоб не забув вимкнути плиту …

Останнім часом у Влади, здається, накльовуються відносини з чоловіком.

– Я їй кажу, ти давай ще його туди приведи. А що? Колишньому чоловікові з новою дружиною можна, значить, і тобі теж. Сміється … Але я не здивуюся, знаєш, якщо так і вийде …

А вам як ситуація?

Може бути, Влада права, що не поступається ні п’яді? Правильно, якщо з’їде – квартиру вона не побачить, за свою законну половину доведеться поборотися. Та й взагалі, йти на знімання з дитиною без впевненості, що колись в майбутньому вдасться купити своє – не найкраща ідея …

Та й взагалі, нічого страшного не відбувається. Ну, подумаєш, комуналка – це не найстрашніше. У нашій країні сотні і тисячі людей жили в комуналках, ціле покоління виросло, і нічого …

Або, на ваш погляд, жахлива ситуація і треба йти, грюкнувши дверима?

Що думаєте?