– … Наче я для себе стараюся! – ображено розповідає Тетяна Кузьмівна. – А я не для себе, для внучки … Записала її на англійську і на фігурне катання, як в минулому році, ну що, це так багато, чи що? Спортом обов’язково треба займатися дитині, це навіть не обговорюється. І без іноземної мови зараз нікуди. Принесла дочці документи на оплату від тренера і від англійки, щоб вона підписала. Але отримала відповідь …

– Так? А що таке?

– Ага … Дочка мені заявила – мама, з кружками і студіями в цьому році зав’язуємо, тим більше з фігуркою, занадто дорого це. Я кажу – Люда, за нормальні заняття недорого … Ні, ну можна в школі на гурток макраме ходити за сто гривень, але толку від цього? Тільки час витрачати даремно. А Людмила влаштувала мені істерику на рівному місці! Мама, каже, ти взагалі вже зв’язок з реальністю втратила. Поглянь навколо, що діється, криза! А ти як в іншому світі живеш – сидиш у мене на шиї, гроші витрачаєш і не бачиш берегів! ..

Тетяна Кузьмівна ображена на дочку до глибини душі – ким-ким, а нахлібницею вона себе не вважає. Хоча живе, звичайно, цілком і повністю на гроші дочки Людмили. Та працює на хорошій роботі – пощастило свого часу влаштуватися, отримує більшу зарплату. Колись ця сума здавалася Тетяні Кузьмівні просто астрономічною. Зараз, поживши кілька років в столиці, вона вже, звичайно, так не вважає.

– Нормальна зарплата для трьох осіб, щоб жити гідно, а не виживати! – розповідає Тетяна Кузьмівна. – Близько шестисот доларів в місяць … Але так у нас і витрати не як в провінції! Яночка купила комп’ютер, телефон хороший, оплачуємо секції, одягаємо пристойно, дівчинці це важливо. Щороку обов’язково до моря везу, щоб імунітет був, і кругозір знову ж … Ну, в школу і на заняття, коли Людмилі нема коли нас підвезти, викликаю таксі. Не в метро ж лізти! Тим більше зараз, коли навколо зараза …

Грошима в родині повністю розпоряджається Тетяна Кузьмівна -а як інакше, вона ж готує, купує продукти, сидить з одинадцятирічною онукою Яною. Весь побут на ній – готування, прибирання, догляд за одягом. Якщо щось в квартирі ламається, губиться, виходить з ладу – Тетяна Кузьмівна купує нове. Зараз ось внучку до школи збирала теж вона. Людмилі всім цим займатися просто ніколи – з ранку до ночі вона працює, не бачачи світу.

– А тут побачила, що ми з Яною до школи набрали – заохала: навіщо, мовляв, стільки одягу, куди, ще ж і з минулого року залишилося? Тут на весь її п’ятий «а» клас речей вистачить! Ну де багато-то? У дитини повинен бути запас і вибір! А торішні речі застаріли, та й замалі. Нехай ходить в новому! Людмила тільки зітхає – витрачаєш гроші на дурниці. Не на нісенітниці зовсім! Все потрібне!

Свою зарплатну карту Людмила давним-давно віддала матері. Залишає собі зовсім невелику суму на обід і на заправку авто. Є у Тетяни Кузьмівни ще друга карта – її власна. Туди приходить пенсія, але її літня жінка навіть не знімає.

– Там накопичується на чорний день! – пояснює вона.

Власне, собі Тетяна Кузьмівна нічого не купує, всю зарплату дочки витрачає на побут, на якісь загальні витрати і на Яну. Хіба що іноді користується платною медициною, їздить на таксі (не так вже це дорого зараз!), купує одяг (тільки необхідний!) Ну і харчується, звичайно, краще, ніж більшість її ровесниць, які живуть на пенсію. На їжі вони не особливо економлять, продукти беруть свіжі, якісні, розмірковуючи, що «краще взяти менше, але краще» …

– Найголовніше, що квартира у нас з Людою своя, не зйомна! – каже Тетяна Кузьмівна. – Маленька, правда … Спочатку Люда приїхала, вирушила в двадцять п’ять підкорювати Київ. Зняла квартиру, влаштувалася на роботу, з часом зустріла чоловіка, вийшла заміж і народила Яну. Тільки з чоловіком прожили вони недовго, років через три і розлучилися …

Людмила хотіла їхати до матері в село- дитина маленька, грошей не було, квартира, в якій жили, належала колишньому чоловікові. Ну аліменти були, так – в районі 6 тисяч. На ці гроші потрібно було примудритися зняти житло, найняти няню і купити їжі їм з донькою на місяць. Завдання не з легких.

– Подзвонила мені, каже, так і так, їдемо до тебе, зустрічай. А я їй відповідаю – а може, краще я до вас? ..

Спочатку ця думка здалася божевільною, але в підсумку так і зробили. Тетяна Кузьмівна продала свою троячку, ​​прямо разом з усією обстановкою, і приїхала до дочки з валізою.

У столиці купили невелику двушку – звичайно, довелося додати значну суму, мати вклала всі свої накопичення, та ще й взяла в банку невеликий кредит, який виплачувала Людмила. Тій дуже пощастило: з невеликою допомогою колишньої свекрухи вже після розлучення влаштувалася на гарну роботу, ту саму, де працює і зараз. Спочатку зарплата була набагато нижче, але Люда змогла зачепитися, показати себе. Буквально жила на роботі, благо, що приїхала мама і повністю взяла на себе трирічну на той момент Яну.

І ось побудувала кар’єру, досягла успіху.

– Тільки змінилася не в кращу сторону! – зітхає Тетяна Кузьмівна. – Раніше якось і не турбувалася про гроші. А тепер я тільки і чую від неї – дорого, навіщо купила, можна було обійтися, старе ще є. А днями взагалі заявила – сидиш у мене на шиї! Я аж заплакала … Добре так сиджу! Кинула все, квартиру там продала, тут купила, повністю взяла на себе побут. Мию їм, перу, прасую, готую, цілий день як білка в колесі. І це я, виявляється, на шиї сиджу! А я чомусь думала, що дехто сидить у мене …

А вам як ситуація? Кого шкода в цій історії – дочку, яка оре день і ніч і грошей своїх не бачить, або мати, яка все кинула і прилетіла на виручку, а тепер, мабуть, чим далі, тим більше стає просто не потрібна? Хто неправий? Що думаєте?