Приїхала в гості до дочки з подарунками – матері постелили на підлозі, а самі спали на дивані

– … Навіть думки не виникло у них обох – поступитися матері диваном! – ображено розповідає п’ятидесятилітня Емма Яківна. – Я все, звичайно, розумію. Квартира зйомна, навіть не квартира, а студія. Ні ковдр, ні подушок зайвих немає і одне спальне місце – на дивані. Дочка з зятем там і спали, як королі. А мене влаштували на підлозі. Ковдру одну мені віддали, я на ній лежала, відлежала усі боки! Згорнуту куртку – під голову, зверху махрове простирадло. І ось так я мучилася весь тиждень, поки жила в гостях! ..

Аліна, дочка Емми Яківни, півроку тому разом з молодим чоловіком переїхала в столицю з невеликого містечка – чоловік знайшов роботу в Києві з зарплатою, яка для їхнього регіону здавалася ого-го. Подружжя зняли в оренду крихітну студію на околиці, Аліна теж влаштувалася на роботу в найближчу до будинку аптеку. За освітою вона фармацевт, тому особливих проблем з працевлаштуванням не виникло.

Дуже швидко подружжю стало зрозуміло, що в столиці без свого житла навіть на дві непогані за їхніми мірками зарплати жити непросто. Добре ще, що допомагають батьки: то грошенят підкинуть, то продуктів з села надішлють з оказією.

Останнім часом по всіх відомих причин не тільки з грошима, але і з оказіями стало непросто: знайомі їздити до столиці перестали, і Емма Яківна зібралася в поїздку сама. Побачитися, передати продукти, та й речі деякі купила дочці на літо. До того ж і сваха, мати зятя, зібрала велику сумку речей для сина.

– Чи надовго їдеш? – питала Емму Яківну подруга.

– Так на тиждень, думаю! – охоче відповідала Емма Яківна. – Не бачилися довго з донькою. Поспілкуємося, по Києву погуляємо. Дочка відгули взяла на роботі!

– Зрозуміло. А де жити-то там будеш?

– Як де? У дочки ж! – дивувалася такій нетямущості мати. – Вже якось помістимося! Раніше он сім’ями, з дітьми і батьками, в гуртожитках і комуналках жили і нічого … Тим більше ненадовго, на кілька ночей всього!

– Може, все-таки в готель підеш? – обережно пропонувала подруга.

– Ну ось ще! Я до дочки їду, а не в готелі на ліжку сидіти! Та й до того ж – ти бачила ціни на київські готелі? Вони ж непідйомні. Так я краще доньці трохи грошенят підкину, ніж чужому дядькові віддам …

… Додому Емма Яківна повернулася ображена і довго не говорила, що не так. А потім поділилася-таки. Молоді, виявляється, поклали її на підлозі – ніхто і не подумав поступитися матері єдиним диваном.

– Я їм ці сумки важезні перла, всі руки відтягнула собі! Грошей привезла! Подарунки: одягли-взули ми їх зі сватів, посуд передали, гостинці … Все перемила їм в квартирі, холодильник заповнила, їжу готувала щодня. Зять їв та нахвалював. А спала, як песик! На підлозі! .. Прикро. Я вважаю, що гостю треба надати найкраще місце. Тим більше, вони молоді! Зять цілком міг поступитися своїм місцем на дивані, ми б спали там з донькою, а він – на підлозі …

– Та годі! – заспокоює її подруга. – Ну ти ж сама знала, в які умови їдеш. Що доведеться тіснитися і тулитися! У підсумку звичайно довелося. Зять молодий, але і ти не стара ж ще …

– Але й не студентка! Зрештою, де повага до батьків! Де подяка?

А ви вважаєте, що зять дійсно в такій ситуації не повинен був лягати на єдиний в кімнаті диван? Мати дружини він зобов’язаний був влаштувати з комфортом?

Гостю треба віддати краще, що є, а самі вже якось?

А може зять в своєму будинку вільний спати де хоче, а гості самі винні, що приїхали?

Що думаєте?

джерело