– Привіт.

– Привіт. Чому дзвониш в годину нічну, дорога моя колишня?

– Я все-таки сподівалася, що я ще не колишня, а справжня.

– Ні-ні, вже колишня. Я ж попереджав, що якщо після півночі додому заявишся, то можеш вважати, що ти вже колишня.

– Так я ще не заявилася, бачиш, тільки дзвоню.

– Ну так, бачу, промацуєш ґрунт для того, щоб заявитися після опівночі. Похвально.

– Послухай, ну що я можу зробити, якщо на роботі аврал, начальство в сказі, купа звітів і купа помилок, які треба виправляти. Треба ж все розрулити, інакше мене звільнять! Наші бухгалтери взагалі до ранку сидять, а айтішники живуть на роботі.

– Тоді теж можеш переселятися на роботу. Принаймні так все буде по-чесному. А то я ніби як одружений, але завжди без дружини.

– Ну тоді у мене зустрічна пропозиція, давай другу на роботу влаштуєшся ти. І ми будемо взаємно бачити один одного. Тільки цур таку роботу, заробляти.

– Послухай, не переводь стрілки.

– Це ти не переводь стрілки. А то, як за іпотеку платити, так все твої стрілки показують чомусь на мене.

– Ти знаєш, що я не можу влаштуватися на другу роботу.

– Можеш, але не хочеш.

– Правильно, але не хочу. Тому що інакше сім’я розвалиться. Хтось повинен зберігати сімейне вогнище вдома, поки ти заробляєш.

– Добре, вмовив, я звільнюся, але тоді ти будеш платити за квартиру. І відпочивати нікуди не поїдемо. Ну і ще лапу будемо смоктати періодично. Може навіть підемо по світу. Але зате разом. Тримаючись ніжно за руки. Згоден?

– А ти що думаєш, що мені тільки гроші від тебе потрібні, так? За кого ти мене приймаєш?!

– Тоді бувай. Пішла писати заяву.

– Почекай …

– Що «почекай»? Ти ж сказав, що я можу не приходити. Або ти вже взяв свої слова назад?

– Ні, я від своїх слів не відмовляюся. Після півночі не приходь. А ось вранці вже можна. Якраз всі свої звіти і доробиш.

– Дякую любий. Ти завжди мене надихав на неймовірну працю. Що б я без тебе робила…

– З тебе належить.