Сидіти з онуком і забирати його з садка відмовилася і тепер невістка не дає онука «поспілкуватися»

– … Я спочатку сина хотіла в інший садок записати, чула хороші відгуки від матусь на майданчику, але Генка наполіг на цьому – бо його мати поруч живе! – розповідає двадцятивосьмирічна Іраїда. – Буквально в сусідньому від садка будинку, буде, мовляв, Ігора вечорами з садка забирати, і, якщо що, підскочити зможе протягом пари хвилин. Ага, яке там! Вона допомагати нам з онуком відмовилася навідріз. Генка в шоці був! Але вона твердо сказала: ні! Якщо форс-мажор станеться, виручу. Раз чи два на рік і не частіше …

… Син Іраїди і її чоловіка Геннадія, чотирирічний Ігор, в минулому році пішов в садок. Декретна відпустка у Іраїди закінчувалася в жовтні і їй потрібно було виходити на роботу. Але до жовтня всім вже стало зрозуміло: форс-мажор з хворобами у них – явище постійне.

– Мене попереджали, звичайно, що діти спочатку три дні ходять в садок, потім два тижні хворіють, – розповідає Іраїда. – Але у нас виявилося ще крутіше. Три дні поспіль в садку так і залишилося недосяжною мрією, цю планку ми так і не подолали. Стандартна схема – дві години в садку, до вечора соплі, вранці тридцять дев’ять температура. Ось як працювати з такою дитиною? Я просто в шоці була, не знала, що робити …

Молоді батьки звернулися до свекрухи: чомусь Геннадій ні секунди не сумнівався, що його мати з задоволенням буде допомагати їм з Ігором. Ольга Петрівна і живе в їхньому районі, поруч з садком, і онука начебто обожнює: постійно благає приїхати в гості, привезти Ігорчика. Вся квартира у неї обвішана фотографіями хлопчика. І можливість допомагати у неї теж є: вона пенсіонерка, ніякими справами не зайнята, сидить цілими днями вдома, дивиться серіали. Чому б не допомогти при такому розкладі? Адже для Ольги Петрівни не секрет, що гроші молодій сім’ї дуже потрібні. Інакше Іраїда спокійно сиділа б удома до школи, а може і довше …

– Я коли чоловікові сказала, що Ольга Петрівна сидіти з Ігором відмовилася, він мені навіть не повірив, сам їй передзвонив! – розповідає Іраїда. – Ну, йому вона повторила все те ж саме. Що це ваша дитина, сидіть самі, я свого часу була одна і справлялася, а вас двоє … Генка трубку поклав і говорить – давай няню шукати.

Але знайти няню виявилося справою досить непростою.

– Проблема ще в тому, що нам няня була потрібна на підхваті! – пояснює Іраїда. – Погодинна. Але так ніхто не погоджувався. Всі хотіли б на оклад і на цілий день. Тим більше сидіти з хворим охочих не було, деякі спеціально це обговорювали – а ми ж тільки заради лікарняних, власне, затіяли пошук няні. Загалом, ми вже не знали, що робити. І тут на допомогу прийшла моя мама …

Чесно кажучи, мама – остання людина, на допомогу якого Іраїда сподівалася в цій конкретній ситуації. Просто тому, що мамі на той момент було п’ятдесят чотири роки і вона працювала на п’ятиденці. Те, що сидіти з хворим онуком вона не зможе, було зрозуміло всім. Іраїда навіть заїкатися мамі не стала про те, що їм потрібна допомога.

– Вона сама подзвонила з цією розмовою, – розповідає Іраїда. – Каже, ну що, іншого виходу немає, доведеться, напевно, мені звільнятися, твоя робота зараз важливіша. Батько поки працює, проживемо … Я кажу, мам, але ж ти, якщо звільнять зараз, більше роботи потім не знайдеш! Вона – це я розумію, але що робити? Іншого виходу немає…

Рівно за два тижні до того дня, як дочці треба було виходити з декрету, Світлана Миколаївна написала на своїй роботі заяву про звільнення, відпрацювала встановлений термін і сіла з онуком. Кожен день вона тепер приїжджає до дочки до восьмої ранку з іншого кінця міста, сидить мінімум до сьомої вечора. При цьому не тільки займається з дитиною, а й по дому допомагає – може прибрати, підтерти підлогу, приготувати вечерю, розвішати прання …

– Сама запропонувала забрати Ігора з садка! – розповідає Іраїда. – Каже, зі здоровою дитиною вдома сидіти простіше, ніж з хворою, відправимо в садок потім, якщо буде потрібно. Ми з чоловіком подумали і погодилися. Син адже якщо хворіє, то сто відсотків від нього заражаються я, потім Генка. Минулу осінь ми всі тільки й робили, що лікувалися. Інша справа зараз! Мама записала Ігора в басейн, водила, щоб імунітет зміцнити. Правда, недовго вийшло – незабаром пролунав карантин. Але з цього року вони відновили заняття …

Іраїда з чоловіком Світлани Миколаївни дуже вдячні – дарують їй на свята хороші подарунки, кажуть «спасибі», всім оточуючим розповідають, яка мама у них чудова.

У той же час з Ольгою Петрівною Іраїда спілкування різко згорнула. Раніше вони зустрічалися досить часто, живуть поруч. Бабуся заходила «до онука», правда, сама з ним не залишалася. Тільки за участю Іраїди. Толку від таких візитів не було ніякого, одні проблеми – доводилося розважати свекруху світською бесідою, наливати їй чай, вислуховувати плітки. Але Іраїда терпіла – бабуся ж прийшла до онука.

Ольга Петрівна хотіла продовжити свої візити і тоді, коли з Ігором стала сидіти Світлана Миколаївна, але та в перший же день сказала досить різко, що приймати гостей в квартирі під час відсутності господарів не буде, тому що не має права. До онука, мовляв, нехай приходить, коли батьки будуть вдома.

Але і в вихідні Світлану Петрівну в будинку сина більше не приймають.

– Іраідочка, ви в суботу вдома будете? – дзвонить Світлана Миколаївна невістці. – Я зайду?

– Ні, в суботу не вийде! – відповідає та. – У нас справи. Хотіли в магазин з’їздити, купити щось для дому.

– Ну добре, може, в неділю тоді?

– А в неділю тим більше немає! – відрізає Іраїда. – Треба прибрати, випрати, одяг приготувати на тиждень. У понеділок мама прийде, незручно, якщо в квартирі буде бардак.

Начебто все логічно. Але таке повторюється з разу в раз і Ольга Петрівна відчуває, що її просто динамлять.

– Я Ігора не бачила все літо! – каже вона по телефону синові. – Хочу прийти до нього в гості, можна?

– Мам, домовляйся з Іраїдою, я не знаю, які у неї плани! – знизує плечима син. – Я в суботу їду на роботу …

У певний момент Ольга Петрівна все-таки попросила невістку висловитися начистоту – що не так? Чому її не пускають до онука? І отримала відповідь, зміст якої полягав у тому, що так не буває: поспілкуватися з дитиною хочу, а сидіти не зобов’язана.

– Ну, раз не зобов’язана, питань немає! – міркує Іраїда. – Але тільки нічого тоді і по гостях ходити, робити з себе бабусю. Ось мама моя – справжня бабуся. Звільнилася, на своїй роботі хрест поставила, без всяких прохань і натяків – просто тому, що це потрібно було онукові. І сидить вже рік від і до. А «прийти поспілкуватися» – кому це треба? Мені – ні, дитині теж …

А може, Іраїда має моральне право ось так відмовити свекрусі від будинку? У важкий час не врятувала, хоча мала всі можливості, ну і нехай йде лісом?

Або з матір’ю і бабусею можна так? Тим більше, вона має рацію – сидіти з онуком щодня з восьмої до восьмої бабуся зовсім не зобов’язана?

Що думаєте?

джерело