Сім’я Оксани була дуже бідною. Мама тягнула їх, як могла, тато вічно пив і бив її. Постійно десь пропадав, міг тижнями не приходити додому, а потім прийти, забрати всі гроші, знову побити дружину і пропасти. Незрозуміло, чому жінка це терпіла.

Оксана згадувала, як вона молилася, щоб він не повернувся … щоб він перестав їх мучити. Мама крутилася. Як могла. Працювала прибиральницею в школі, ввечері мила підлогу в під’їзді. Оксана дуже соромилася маму, коли вона зустрічалася їй в коридорі школи, то проходила повз, не помічаючи її.

Одягалася вони бідно, мама обшивала дочку, як могла. Але все одно в порівнянні з іншими дітьми виглядала вона бідненько. Напевно, Оксана не забуде ніколи то щастя, коли мама на день народження подарувала їй новеньку куртку. Не самостійно пошиту, не з чужого плеча. Таку нову – з етикетками. Тато теж «привітав» дочку. Прийшов наступного дня і відібрав і куртку і останні копійки грошей. Після чого, забравши залишки торта, пішов.

Піти від нього мама боялася, бив він її сильно, пару раз мало не вбив. Одного разу вдома роздався тривожний дзвінок – тата більше немає. Напевно, Оксанка ніколи не забуде те відчуття свободи, що зазнала. Мама плакала, вона його ще любила.

Минуло кілька років перед тим, як мама перестала здригатися при кожному шореху.