Бабусю, а можна мені хлібчика?

Тата у Іринки не було. Ну принаймні вона його ніколи не бачила. До п’яти років вона жила з мамою. Іноді приїжджала бабуся, але швидко їхала, так як мама сильно лаялася з нею.

Ще у мами часто з’являлися дядьки.

Різні. Деякі жили у них довго, по кілька місяців. Інші пропадали через тиждень. Всіх Ірочка не пам’ятала, але один їй запам’ятався добре.

Дядько Сашко. Він був найкращим і він дуже дбав про них з мамою.

Купував продукти і цукерки для Іринки. Вони всі разом ходили гуляти в парк. І там Ірочка навіть каталася на каруселі. Найголовніше, що мама тоді не пила. І навіть не сварила її, як зазвичай.

Мама була дуже веселою і вони весело проводили вечори, сидячи за кухонним столом. Пили чай, розмовляли про різне.

Але одного разу мама напилася і вони з дядьком Сашком посварилися. Дядя Саша зібрав речі і пішов. Більше він не приходив. А незабаром почали приходити інші дядьки. Але таких, як дядько Саша, більше не було. Не стало і їжі в будинку.

Мама йшла вдень і поверталася вже п’яною. Іноді не одна. Найулюбленішими ласощами для Іринки став хліб. Звичайний черствий хліб.

Його можна було довго жувати розсмоктуючи і не ковтати. Так менше хотілося їсти. Потім Мама захворіла.

Вона почала колоти собі уколи з ліками. Після них мама ставала веселою. Гралась з нею.

Але потім лежала як п’яна і не прокидалася. Хоча Іра тормосила її і просила їсти.

Так тривало довгий час.

Одного разу прийшла бабуся і забрала Іринку. Там її смачно годували і грались з нею. У бабусі їй було добре. Але навіть після смачної вечері Ірочка просила:

– Бабуся, а можна мені хлібця?

І не розуміла, чому бабуся плаче, адже у них все так добре. Шкода тільки мами поруч не було.