Через три шматки цукру посварилась з співробітницею. І вона щиро не хоче зрозуміти, в чому ж проблема!

В нас на роботі було так заведено, що чай, каву і до кави кожен приносив собі сам в залежості від уподобань. Звичайно ж якщо в когось щось раптово закінчувалось, до без проблем ділились одне з одним.

Правда були окремі особистості, які без дозволу могли насипати собі чужої кави або цукру, але це якось спускалося. Ну не скандалити ж через це, справді.

Але в один прекрасний момент мене прорвало … Йду я з роботи. На наступний день у мене повинна була бути довга зміна (з 6 ранку і до 18-19 години вечора).

Подивилася в свою цукорницю – три шматка цукру ще є, кави майже чверть банки, якщо взяти з собою ще пару пакетиків чаю (його п’ю без цукру), то якраз вистачить на завтрашній день.

Приходжу на роботу, працюю …

Вирішивши випити кави, виявляю, що мого цукру немає, а в банці з кавою вже світиться дно. Питаю у колеги, яка вийшла на півгодини раніше і у якої на сьогодні зміна коротка, в чому справа.

Виявляється, вони з вантажниками вирішили випити кави, а своя у них закінчилася. Я обурена … Питаю, яким це чином я без кави витримаю до вечора і чому моїм майном розпоряджаються без мене?

І справа не в тому, шкода мені чи ні, а в тому, що дійсно набридло – не можеш себе забезпечити на роботі елементарним, не бери чуже, тим більше, останнє.

До того ж, наш склад знаходився за містом і неможливо було нічого купити до кінця зміни. Ми були обмежені тим, що самі собі приносили. У всіх інших робота закінчувалася опівдні, а у мене попереду ще купа роботи з папірцями.

Але я вийшла з становища і коли колега закінчила свою зміну о 12 годині, попросила її затриматися ще на годину і поїхала в місто за цукром і кавою.

Жінка була незадоволена … Вона ще не відійшла від того, що я їй наговорила, так ще й змушена була затриматися. Ми знову трохи посварилися.

Надалі, спостерігаючи, як мої запаси тануть з катастрофічною швидкістю, перейшла на каву в пакетиках. На мій подив, грошей стало йти на порядок менше.