“Давай краще відразу розлучимося”

– Так мені Андрій вчора і заявив! – розповідає тридцятишестирічна Вікторія. – Каже, можеш на мене ображатися, але я категорично проти переїзду сюди твоєї мами, простіше тоді відразу розлучитися … А я не знаю, як бути. Мама дзвонить кожен день, скаржиться на Лерку, плаче. Всіляко натякає, що хоче приїхати до нас …

Валерія – молодша сестра Вікторії. Хоча «молодша» – це, напевно, голосно сказано. Різниця між ними менше року – ось так свого часу вийшло у батьків. Вікторія з родиною, чоловіком і дитиною живе в Києві, працює, платить іпотеку. У Валерії – троє дітей. Вона живе з мамою, в невеликому містечку.

– Лерка завжди у мами була улюбленою дочкою, – розповідає Віка. – Народилася недоношеною, ледь вижила. Все дитинство хворіла, всі з нею носилися без кінця …

Поки всі сили батьків були кинуті на сестру, безпроблемна Віка якось сама по собі виросла, закінчила школу, потім інститут в обласному місті. Після навчання повернулася додому, безрезультатно витратила кілька місяців в пошуках роботи і вирішила їхати підкоряти Київ.

– Лерка якраз збиралася заміж, всі носилися з цим весіллям, – розповідає Віка. – Мене утримувати ніхто не став. Мама бачила проблему тільки в тому, щоб я не надумала поїхати до торжества, тому що це непристойно. Будуть, мовляв, питання з боку нових родичів. Казала – ось відгуляємо весілля, їдь, куди хочеш!

Весілля, природно, відгуляли, Віка зібрала валізу і поїхала практично в нікуди. Правда, треба віддати належне, певну суму грошей з собою на перших порах батьки Віці все ж дали. Вікторія змогла пробитися в столиці, знайти роботу, зняти житло, влаштувати життя. Заміж вийшла, дитину народила. Скоро виплатять з чоловіком іпотеку за свою двушку – і буде зовсім добре …

Валерія ж так і живе в рідному містечку – з мамою, чоловіком і трьома дітьми.

– Незабаром після Леркіного весілля мама залишилася одна, продала свою квартиру, татову «Волгу», гараж, і всі гроші вклала в будівництво будинку для Лєри. Будинок побудувала, онуків їм виростила, на ноги поставила. Трьох, ти ба! У городі копалася день і ніч, готувала, з роботою там туго … Зараз допомога вже не потрібна, діти виросли і мама стала, мабуть, в цьому будинку заважати. Сваряться, лаються кожен день … Дійшло вже до того, що харчуються окремо і продукти один одному псують спеціально. Загалом, там кошмар, що твориться …

… Після сварок мама дзвонить Віці, скаржиться на Леру, на онуків, на зятя. Спочатку натякала, а тепер уже прямим текстом проситься до Віки в Київ. Згодна на будь-які умови, але з Валерією та її сім’єю жити більше не хоче і не може.

– Я вже думала, може, зняти їй кімнату тут у нас в районі десь, та хай живе. Або не в нашому районі навіть. Якісь накопичення у неї є, пенсія теж. Але чоловік категорично проти! Так і сказав – мовляв, нічого хорошого з цієї затії для родини не вийде, мама твоя буде у нас днювати і ночувати, одна вона не звикла, знайомих тут немає. Давай, каже, тоді краще відразу розлучимося! Але я ж теж не можу ніяк не реагувати на мамині сльози. Хоча розумію, що разом нам просто не буде …

***

Чоловік сказав «ні» – значить, ні і нічого випробовувати долю? Своя сім’я важливіша?

Тим більше, в даній ситуації цілком можна і послатися на те, що свого часу мати зробила ставку на молодшу сестру. Купу грошей в неї вклала, будинок побудувала, з дітьми допомогла. Старша пробивалася сама. Так що тепер нічого не винна.

Може спокійно сказати, щоб мати і сестра розбиралися в своїх відносинах самі … Чи ні? Зобов’язана матері допомогти?

Що думаєте?