Як Ви ставитеся до домашніх тварин? Я – дуже позитивно, у мене двоє представників сімейства котячих живе. Старшому коту вже 15 років, аксакал. Він пам’ятає моїх дітей ще дітьми. І на щастя, у моїх хлопчаків не було в житті такої неприємності, як алергія на шерсть. А вовни, скажу Вам, багато.

-Я дуже люблю тварин, – каже Агнія, – і в моєму дитинстві в батьківській родині завжди були і кішка, і собака. Навіть не знаю, звідки на мого Тьомку така напасть взялася.

Темко, точніше Артемом звуть 7-ми річного сина Агнії. Алергію на шерсть тварин у нього виявили років в два. З тих пір і мама Агнії і вона сама тварин намагаються уникати брати в будинок – здоров’я малюка важливіше.

-За мамою Паші я ніколи не помічала особливої ​​любові до братів наших менших, – говорить Агнія. Пашка сам говорив, що тварин вони ніколи не тримали.

Павлом звуть другого чоловіка Агнії, вони одружилися 2 роки тому, дитина Павла не бентежила, Агнія жінка дуже красива і самостійна: машину водить, квартира від бабусі в спадок дісталася, вся енергійна, на роботі її поважають. Власне на роботі і познайомилися: Павло прийшов до них в компанію за договором щось по комп’ютерній частині встановлювати.

-Він одружений не був, – каже Агнія, – молодший за мене на три роки, але це ж нічого на теперішній час. Жив з мамою, але вона мене не напружувала: по-моєму їй взагалі було все одно на те, як і з ким буде жити її син. Дарина Данилівна все більше на собі була зациклена.

Дарина Данилівна працювала, була стурбована своїм здоров’ям, молодістю, зовнішністю. У чомусь її Агнія розуміє: самотня жінка цілком ще в квітучих літах. Але тільки в гонитві за вислизаючою молодістю зробила Дарина Данилівна кілька помилок.

-Кредити, – втомлено каже Агнія, – то на один омолоджуючий курс візьме, то на інший. То одне підтягне, то чудодійний комплекс БАДів закупить, то в санаторій для тих, що худнуть, путівку купить. А адже в більшості випадків – це суцільний розвід на гроші.

Не знаю, прибуло чи там у Дарини Данилівни молодості і краси, а кредитних зобов’язань точно прибуло. Та так, що жінка гасити кредити вже просто не могла: врівень з її зарплатою сума, але ж ще комуналка, проїзд, та й їсти на щось треба.

Павло лаявся і обурювався, але цим же справі допомогти не можна.

Давай на рік, – попросив чоловік Агнію, – вона квартиру здасть, поживе з нами, ну або мені доведеться їй віддавати більше половини моєї зарплати, якщо не майже всю.

-А що робити було, – каже Агнія, – у нас же сім’я, в горі і в радості же … Та й виходу іншого не було. Харчуватися з одного котла простіше, на проїзд свекрусі чоловік кошти виділяв, а через рік вона б впоралася із залишком боргу.

Жити Дарина Данилівна прийшла в кімнату сина Агнії. І спочатку жінки ладнали: мама Паші поводилася тихо, винувато опускала очі, все прагнула по дому допомогти, навіть з Тьомкою займатися намагалася.

-Іду, – пояснювала вона через 4 місяці життя через у невістки, – а він під дверима у нас сидить. Гарненький. І голодний. Шкода. Я і взяла.

-Кошеня, – пояснює Агнія, – маленький і гарненький, і син мій, який увійшов разом зі мною до нього рвонув, а потім – напад.

-Нам не можна тварин, – зателефонувала свекрусі Агнія з лікарні, – доведеться Вам його пристроювати в хороші руки.

-Я що, не можу кішку завести, – образилася Дарина Данилівна, – живу у вас, як служниця, прибираю, готую, з дитиною займаюся і ніяких прав не маю?

Спроби пояснити, що справа тут не в правах, провалилися. Агнію назвали безсердечною і черствою.

-Це я черства, – здійнялася молода жінка, – так, тільки живете Ви в мене, у черствою назвала мабуть через те, що я дозволила, щоб Ви свої борги і кредити могли віддати. А у моєї дитини алергія і хто з нас черствий, якщо цього зрозуміти не хоче?

-Можу б і потерпіти, – сказала Дарина Данилівна, – і таблеточки якийсь час попити, я по телевізору рекламу бачила.

До повернення Агнії з сином з лікарні кошеня в квартирі не було, як не було ні Дар’ї Данилівни, ні Павла.

-Ти дорікнула мою маму своєю допомогою, своєю квартирою, – висловив чоловік образу, – вона доросла людина, самотня жінка, їй цей кошеня дороге. Ми змушені були відмовити квартирантам, тепер я поживу у мами, допоможу їй впоратися з боргами, а потім повернуся до тебе.

-Не варто, – сказала чоловікові Агнія.

-Мені звичайно не варто бути такою різкою з Дариною Данилівною, – роздумує Агнія, – але я була на емоціях, хвилювалася за Артема. А тут ще й умови: мамі дороге кошеня, чоловікові дорога мама, а моя дитина дорога тільки мені. Дзвонить тепер Паша, додому проситься. Але я поки думаю, варто приймати чи ні?

Як думаєте, чи варто?