– Уявляєш, Ванюшин тато вчора дзвонив! – розповідає тридцятидворічна Людмила. – Сам! Через сім років після того, як нас кинув. Я аж поперхнулася, коли побачила дзвінок. Ми ж з мамою у нього заблоковані були – в телефоні, в скайпі, в соцмережах, всюди. А тут – треба ж, сам набрав, власними руками …

Семирічного сина Ванюшу Людмила ростить одна. Колись давно її молодий чоловік, з яким вони планували весілля, дізнавшись про її вагітність, встав в позу – дитину він, виявляється, поки не планував. Були скандали, сльози, ультиматуми – протягом майже всієї вагітності.

В результаті дитину Людмила народила, по суду встановила батьківство, в процесі наковтавшись від колишнього нареченого по повній. Тепер він, ображений в найкращих почуттях, платить на дитину аліменти – їх перераховує бухгалтерія підприємства. Зрозуміло, спілкуватися і виховувати сина біотато ніколи не прагнув.

Навіть випадкова зустріч з дитиною не входила в його плани. Він методично і ретельно обірвав всі контакти з Людмилою, всюди, де можливо, заблокувавши її та її маму ще кілька років тому.

Так що подив Людмили, яка раптом побачила на дисплеї абонента телефону напівзабуте ім’я, уявити можна.

– І чого дзвонив? Напевно, не просто ж так, про сина дізнатися? Хотів чогось?

– Ще б пак! – зітхає Людмила. – Він одружився, виявляється, чотири роки тому. Дружина зараз вагітна. Дитину дуже чекали, хотіли, щось у них там не виходило, робили ЕКО. Вагітність зараз проходить дуже непросто, вона постійно лежить, бореться за дитину кожен день …

– Нічого собі, це він тобі такі подробиці свого особистого життя з ходу вивалив? Після семи років ігнор? З чого це?

– Я теж спочатку подумала – чого це він. Виявляється, все просто. Прохання у нього до мене, бач. Просить – ні, просто благає! – не говорити його дружині про Ванюшку! Вона не знає, що у нього є син, і, типу, цієї інформації просто не перенесе. Тим більше зараз, в положенні. І де він тільки таку серпанкову панночку знайшов в наш час … Боїться, що дружина, дізнавшись про Івана, його кине, уявляєш?

– Нічого собі … А ти його дружину знаєш, чи що? Як ти можеш їй все сказати або не сказати?

– Не знаю я її! Прохання і полягає в тому, що якщо на мене якось вийде його дружина, по телефону чи, в соцмережах або в месенджерах – впевнено заявити, що Ванюшу я народила зовсім не від Генки, ось і все. За це Генка обіцяє золоті гори, Місяць з неба, все що завгодно …

– А син-то у тебе, якщо не помиляюся, Іван Геннадійович?

– Ага. Правда, на моє прізвище. Не знаю, як він планує пояснити дружині такий збіг. Геннадіїв в природі в принципі небагато. Ім’я не унікальне, звичайно, але досить рідкісне …

– Почекай. Так ти вже погодилася, що чи, підтримати його версію?

– Ні-і. Ще не погодилася. Не знаю, що робити, якщо чесно. Пригадую, який він влаштував концерт на суді – досі мурашки по шкірі. Нехай тепер він покрутиться, як вуж на сковорідці. З іншого боку, жінку цю з важкою вагітністю шкода. Невідомо, як вона відреагує на таку інформацію, раптом ще втратить дитину … Хоча … може краще їй знати правду? Все одно вона колись спливе. І як я буду виглядати потім, якщо зараз збрешу? І нерозумно якось брехати. Взагалі, навіщо мені їх розбирання? Звідки він звалився знову на мою голову, цей Генка!

… Якщо нова дружина прийде і запитає в лоб, як краще вчинити: сказати правду? Сказати неправду? Мовчати з таємничою посмішкою Джоконди?

Як би вчинили ви? Що думаєте?