Мати підлогу миє у чужих людей, а дорослий син поїхав на море відпочивати

– … Мені цю Галину подруга порекомендувала! – розповідала приятельці жінка років тридцяти п’яти. – Каже, від серця відриваю, тобі віддаю тільки в зв’язку з переїздом … І правда, я тепер своєю домробітницею нахвалитися не можу. Відповідальна, акуратна, все вміє, працює якісно, ​​не запізнюється … Нарешті вдома чистота, як я люблю!

– Слу-у-ухай, може, ти і мені її телефончик даси? – пожвавилася співрозмовниця. – Хорошу домробітницю зараз важко знайти, а мені ось так треба! .. До нас місяць ходить одна, але, напевно, розлучатися з нею будемо. Одне забула, інше переплутала, за ліжком ніколи не протирає, на шафу я якось заглянула, а там шар пилу. Не скажеш окремо – не прибере, кошмар … Дорого твоя Галя бере?

– Та ні, бере зовсім не дорого, а от щодо того, щоб дати її телефон – не знаю. Я у неї, звичайно, спершу спитаю, але навряд чи. Вона роботу не шукає. У день більше однієї квартири зараз вже не прибирає і кожні три дні бере вихідний … Важко, каже!

– Літня, чи що?

– П’ятдесят сім їй … П’ять років тому, каже, скоротили з роботи, вона рік майже шукала, нічого знайти не могла, і пішла ось на прибирання квартир. Жити-то якось треба, пенсії тоді ще не було … Подруга моя, яка її рекомендувала – одна з перших клієнтів, ще й інші знайшлися, прибирання потрібне всім. Так з тих пір і працює. Пенсію оформила в п’ятдесят п’ять, встигла ще. Але тільки на пенсію у нас не особливо-то проживеш …

– Це так, не проживеш. Ну або я не знаю, як жити треба, в усьому ужиматися, жесть. Але, з іншого боку, робота важка, не для літньої жінки, мені здається. Помахай-но ганчіркою цілий день … Скільки вона ще так зможе ходити по чужих квартирах?

– А що зараз про це думати? Поки працює, а далі видно буде … Хоча вона і сама визнає, що надовго в такому режимі у неї сил не вистачить. Ще п’ять років тому, коли починала, було на порядок простіше, а тепер ось уже не те. Тиск піднімається, ноги опухають, але … Їсти, каже, захочеш – розкорячишся!

– Зрозуміло. Самотня, так?

– Ну чому самотня? У неї син є. Трохи за тридцять, одружений, працює в будівельній компанії якимусь менеджером, чи що. І онук є, років п’ять або шість! Галя ще й онука ухитряється балувати, солодощі йому купує, подарунки, бере до себе час від часу, щоб молоді могли побути удвох … У відпустку їх відпустила на Новий рік, кудись за кордон вони їздили, до теплого моря. А дитину Галині залишили …

– Приголомшливо. От не розумію я такого, якщо чесно! Син, виходить, успішний, багатий, по морях їздить, а мати ходить чужі квартири прибирати? Причому, з останніх сил повзає, ти кажеш …

– Ну чому з останніх?

– Та тому що! Більше однієї квартири в день не бере, через три дні роботи потрібен вихідний – звичайно, їй важко вже. Так навіть якщо й ні – синові-то яке? Мати підлоги миє у чужих людей, а він на море з дружиною поїхав … Гаразд би ще працювала на легкій роботі в офісі, а так – просто в голові не вкладається! Мабуть і виростила його одна, раз чоловіка немає, та ще й з онуком допомагає, а він! Знахабнів синок … Повинно бути соромно!

***

А ви згодні з тим, що синові повинно бути соромно в такій ситуації?

Або нічого такого страшного не відбувається? Мати ще нестара жінка, працює в своєму темпі. У п’ятдесят сім років рано ще сідати синові на шию, у нього своя сім’я і дитина. У неї є пенсія, в кінці кінців, а робота – це так, на свої забаганки. Так що немає предмета для страждань …

Чи згодні? Що думаєте?