Приїхала на весілля до подруги, а стала екскурсоводом для фотографа. А для тамади була на побігеньках

Отримала я запрошення на весілля від подруги дитинства. Живе вона в місті мого дитинства в якому я не була вже років п’ять. Чудово, подумала я.

Ось і привід з’їздити в рідні краї. Взяла доньку і вирушили ми в рідне місто. Доньку я залишила у тітки, а сама відправилася вітати подругу.

Наречений був з іншого міста, та й нових знайомих подруги я не знала. Та ще звичайно розвага бути в колі незнайомих людей, але молодята гуляли весілля з другом і подружкою нареченої, які повинні були сидіти з ними.

Ну думаю нічого страшного, я ж найближча подруга (з пелюшок дружили і як сестри стали) так що буду сидіти з ними поруч.

Але ні, подружкою нареченої була дівчина з іншого міста, яка, як потім виправдовувалася подруга перед своєю мамою, була свідком початку їхнього кохання з нареченим.

Чому вона виправдовувалася перед своєю мамою? А тому, що та знала що ближче мене у подруги нікого немає. Але це були квіточки.

Приїхала я на весілля на поїзді, дорога у нас там не дуже гарна і на митниці можна простояти кілька годин, тому рішення їхати на машині я не розглядала.

І ось всі вийшли у двір і почали сідати в машини. У молодят був лімузин, але наречена забула сумочку і попросила мене сходити додому і взяти її.

І ось поки я ходила, все місця в лімузині були зайнята. Хоча до цього мені від подруги було сказано, що я їду з ними.

Піднімати з цього проблему і псувати свято я не хотіла, знайшла я все-таки, з ким зможу поїхати. А їздити було вирішено багато. Спочатку РАЦС, потім фотографії по всьому місту.

І в той момент коли я відкрила двері машини, до мене підбігає «тамада». Так саме »тамада» по іншому я цю жінку назвати не можу. І каже мені:

-Катюша у нас фотограф з відеооператором з іншого міста і не знають наше, ось тобі листочок з нашим маршрутом. Ти їдеш з ними і будеш показувати їм маршрут.

-Аааааа, вибачте, але я вже забула місто і напевно я не найкраща людина який підійде на цю справу.

-Як не знаєш місто? Аня сказала, що ти її краща подруга. І тут всі приїжджі майже, а місцеві всі гості. Як я їх повинна про це просити.

-А я не гість? Я тут років п’ять не була. Ви знущаєтеся?

-Більше нікому, місто маленьке, не заблукаєте. Мені зараз ніколи, давай сідай до них і їдьте вже, а то не встигнете в РАЦС.

І пішла, залишивши мене з фотографами. До РАЦСу ми доїхали без пригод. А ось далі було весело. Вона лаялися, що я показую не той маршрут, я нервувала і згадувала як їхати, а половина вулиць в місті зробили односторонніми, деякі перекрили і зробили пішохідними, про що я не знала.

І взагалі в кінці кінців вони могли б їхати по навігатору. Але наш «тамада» написала нам лише в які пам’ятки ми їдемо без адреси, а я знала лише як раніше ці вулиці називалися. А зміни були там великі, вулиця Фурманова стала Курмангази і все в цьому роді.

Ось виходить всі гості, а я близька людина, яка повинна допомагати. Добре, мені не важко. Але “тамада” навіть на другий день справила на мене враження.

Представляла вона гостей для того щоб ті сказали тост. І ось:

-Серед нас присутня справжня подруга, вона приїхала здалека, щоб привітати наших молодят. Не кожна подруга так зробить. Це заслуговує на повагу. Юлечка, просимо тебе привітати друзів.

І як думаєте, про кого вона? Так, про подружку нареченої, а не про мене. А на хвилиночку, я живу далі і плюс час на кордоні витрачається, на відміну від тієї подруги.

Аня в той момент аж почервоніла і дивилася на мене з вибачливими очима, після цього звичайно встала і сказала тост на честь мене. Адже я допомагала і з організацією весілля і з іншими клопотами на відміну від тієї дівчини, яка приїхала тільки на сам захід.

І все таки в будь-якому заході дуже важливе місце займає організатор весілля. У нашому випадку, цей організатор був просто «чудовий» і зміг кілька разів мало не довести мене до сліз.

І взагалі я помітила, що чомусь до чужих людей ставляться зазвичай краще, ніж до близьких. А що, близький простить, а просто знайомі можуть і перестати спілкуватися.