Сповідь «неправильної» бабусі: внучці допоможу, а діти – як хочуть

У наших людей чомусь склалось уявлення, що хороший батько той, хто доростить дитини до пенсії. Його пенсії. Напевно тільки у нас в країні мами і тати дорослих дітей часто тягнуть на собі ще й родину дорослого чада.

Не кажу про бажання мам і тат підтримати, допомогти, побалувати вже самостійних дітей чимось смачненьким. Моя сьогоднішня розповідь про інше. Поділилася історією і винесла її на читацький суд одна з читачокканалу. Розповідь від першої особи.

-Мама, – щебече моя доросла і давно заміжня дочка Римма, – не візьмеш до себе на тиждень-другий Мірочку?

Я на пенсію недавно пішла. Час, для того, щоб займатися онукою-першокласницею у мене є. І повозитися мені з нею в радість. Але з досвіду знаю, що тижнем-другим справа не обійдеться. Проходили вже.

А це означає, що на місяць, як мінімум, мені доведеться відмовитися від свого життя, возити дівчинку в школу, досить далеко возити. Ми з дочкою НЕ поряд живемо, такий був її вибір, коли вони з чоловіком іпотеку взяли: щоб не поруч ні зі свекрухою, ні з тещею.

-Рімма, – кажу, – ти уявляєш, що в тебе дочка в школу пішла, що заняття закінчуються рано, а це значить, що мені годин з 8 ранку і до 12 дня доведеться тинятися десь? Адже не їхати ж назад, далеко. А уроки? Програма зараз зовсім не та …

-Так навіщо їздити, – лащиться дочка, – ти ж можеш це час у нас посидіти. Мірочку потім ще в музичну школу треба відправляти.

Приїхали. Це означає, що «сидіти» у них я буду годин до 5-ї вечора? А саме подружжя приходять до 7-ми годин. І в принципі, Мирослава спокійно у нас і одна посидіти може, та й дочка моя не так далеко від будинку працює. І з вересня вона справлялася з обов’язками мами першокласниці.

В чому справа, запитаєте? Я теж запитала.

-Нам світло за несплату відключили, хи-хи. Ми з Дімою нормально існуємо, ми ж на роботі весь день, а Мирочці уроки робити, мультики дивитися … І воду гарячу перекрили.

-Знову? Ви що, знову кілька місяців не оплачували комуналку?

-Ой, мам, не дратуй. Так візьмеш Міру або мені свекрусі в коліна падати?

Міру візьму, внучка же. А свати не візьме, відмовить. І я її не засуджую.

-Майже місяць в садочок возила Міру від себе, – це говорила сваха рік тому, – молоді теж просилися до мене пожити, але знаєш, хоч осуджуй мене, хоч ні – не пустила. Синові 31 рік, невістці 30. А жити ніяк не навчаться.

-У нас же іпотека, – Рімма по телефону почала захищатися від моїх нападок, – ви свого часу квартири від держави просто так отримували, а нам тепер ніхто просто так нічого не дає. Ти так хоч півроку поживи, як ми поневірялися …

-На половину квартири ми з сватами вам грошей дали, – кажу, – при ваших з зятем зарплатах, платити її НЕ напряжно, якщо розумно витрачати бюджет, але ви жити не вмієте і вміти не хочете.

-Я давала синові гроші на оплату боргу за квартиру, – зізнавалася тоді сваха, – куди поділи?

Питання риторичне. Куди вони все дівають? Дочка то волосся пофарбує в дорогому салоні, то сумочку нову придбає, то плаття, то чобітки. Зять теж не відстає: тона риболовлю з друзями їде, то телефон поміняє.

-Жити зараз хочеться, – кажуть «діти» мало не хором, – ми вас платити борги не просимо, можете ви хоча б з онукою допомогти? І так дві бабусі, а жодну зайвий раз не напружуємо.

Онуку я взяла. Важко, але скриплю. Хоча сваха і вилаяла мене.

-Так вони і зовсім жити не навчаться, так я розумію, що шкода, що дівчинка ні в чому не винна, але мені старший син каже, що пора вже ставити питання перед компетентними органами про те, які з наших дітей батьки, – і залилася сльозами, – ми, ми з тобою винні. Розбестили, не навчили. А нас не стане? Син же з невісткою, як бабка з байки.

Мірочка жила у мене всього тиждень. Потім Римма з сином приїхали за нею.

-Забираєм, – Римма була весела, – бачиш, знайшли гроші самі. Спасибі за допомогу. Давайте чай поп’ємо, у нас з Дімою радісна новина: скоро поповнення буде, на цей раз будемо хлопчика чекати, спадкоємця.

Дочку я не привітала. Розвернулася і в кімнату пішла. Ридає? Нехай ридає. Образилася. А яке поповнення, якщо з однією дитиною жити не навчилися? Ось в глибині душі мені і соромно, але слова привітання я з себе видавити не змогла.

-Я теж не привітала, – зізналася свати, злягла від «новини» з гіпертонічним кризом, – Своєї голови немає. Нашу НЕ приставиш. Мабуть скоро ми з тобою, Надя, будемо по дитині собі розбирати в разі чергових комунальних боргів. Ми з тобою жахливі бабусі, Надя. Не радіємо за дітей, не ревемо від щастя, внучат не хочемо більше.

Ось такі ми «неправильні» бабусі.