Свекруха готова допомагати всім за рахунок сина і невістки

Варвара і її чоловік змушені жити з його матір’ю. Може це і неправильно. Але молоді нічого страшного не бачать в тому, щоб жити у мами.

Вони вважають, що це їх загальна квартира. І брати іпотеку на власне житло у них і в думках немає.

Живуть вони досить дружно. Але є один момент, який сильно напружує Варю.

Вони зараз з чоловіком збирають гроші на нову машину, а свекруха на думку Варвари повинна їм у цьому допомогти, адже вони і її влітку на дачу возять.

Однак у свекрухи свої думки з цього приводу.

Після смерті чоловіка вона стала спочатку замкнутою, потім її перемкнуло в іншому напрямку і вона вирішила, що повинна всім допомагати. Справа, звичайно, гарна. Але все повинно мати межі.

Одна справа відвезти старі ковдри в собачий притулок, віддати свої старі, але ще пристойні речі потребуючим в благодійний фонд. Інша справа – почати обмежувати себе і близьких заради інших.

Але свекруха Вари вважає, що вони живуть добре. Син і невістка працюють, вона пенсію отримує, тому можуть і допомогти іншим.

Як це виглядає насправді?

Нещодавно було весілля їх далекої родички, дуже далекої. Вони бачаться один раз в декілька років, повідомлення один одному посилають з поздоровленням 3 рази в рік, на день народження, Новий рік і 8 березня, навіть не дзвонять один одному.

Дівчинка в 20 років завагітніла від однокурсника і батьки терміново зробили їм весілля.

Варя з чоловіком планували купити їй гарну сукню, яку вона давно хотіла, але приводу не було. Однак свекруха заявила, що вони даруватиме від їх сім’ї 10000 гривень, оскільки молодята не працюють, жити їм ніде, скоро ще й дитина з’явиться, тому Варі довелося вибрати сукню попростіше.

Чоловік взагалі старий костюм одягнув.

У підсумку на весіллі вони виглядали гірше всіх родичів, зате грошей більше всіх дали. Об’єктивно більше, ніж вони могли покласти. Весілля було скромне, доходи у них середні, родичі неблизькі, цієї суми було б достатньо.

Далі ще була одна історія.

Свекруха взяла і віддала телевізор з їх кімнати сусідам. У тих зламався телевізор, а там двоє дітей, живуть скромно, грошей на новий немає.

Коли Варя запитала чому, свекруха зробила круглі очі:

-Навіщо він вам? Ви його все одно не дивитеся, у вас ноутбук є. Та й у мене в кімнаті він є, приходьте й дивіться скільки хочете.

-Ми його за свої гроші купували, чому повинні комусь віддавати його? Хочемо дивимося, хочемо – ні. Не беріть наші речі.

Але свекруха не чує ні невістку ні сина.

Син в принципі розлютився на матір.

Він знає сім’ю, в яку мати віддала їх телевізор. Там що чоловік, що дружина працювати не люблять, по вихідних випивають, та й діти вже підлітки. Одному скоро 18 років буде.

Людина він не сором’язлива, пішов до сусідів, сказав, що мати з розуму вижила і забрав телевізор.

Але свекруха не думає зупинятися.

Днями збирала речі для якоїсь родички, там дівчинка 17 років, її виховує одна мати. Так ось вона взяла і прямо з шафи невістки забрала у неї половину речей.

Так, у Варвари багато речей, але це не привід забирати їх у неї.

Свекруха забрала пару спідниць, плаття, шапку, один з пуховиків, кілька туфель, гумові чоботи.

Коли Варя запитала, де її речі, свекруха заявила:

– Ти повинна мені ще спасибі сказати, що розібрала твою шафу. Джинсова спідниця була вже дуже короткою, не пристойно заміжньою такі носити, плаття це ти сто років не одягала, шапка тобі червона не личить, ти краще в синій ходи, пуховик ти сама сказала, що навряд чи можна носити буде і новий поїдеш у вихідні купувати, туфлі ти ці практично не носиш, та й гумові чоботи пару раз одягала.

Варя вже дуріє від нахабства свекрухи, яка різниця – носить чи не носить. Це її речі. Вона любить ці речі і при нагоді надягає. За логікою свекрухи їй потрібно купити одні джинси і носити до дірок. І всі гроші роздавати бідним сусідам.