У неї і мама і чоловік поруч, а допомогу просить у подруги, яка живе досить не близько…

– У мене в середу вихідний був, ми з мамою домовилися в магазин їхати – матеріали для ремонту вибирати, – розповідала дівчина подрузі, стоячи в черзі. – Зібралася вже виходити і тут Танька дзвонить, мало не плаче. Каже, не можеш мені допомогти – сходити в аптеку? Дитина захворіла, у нього температура, і не вийти, щоб навіть жарознижуючого купити …

– У неї ж зовсім маленька дитина, еге ж?

– Так рік скоро … Всю ніч не спав, вередував, під ранок заснули тільки, а прокинулися – температура тридцять вісім. Чоловік на роботу вже поїхав. Викликала вона лікаря, лікар виписала ліків купу, а як купити? Ніяк! З дитиною вдома вона одна, їй не вийти. І мені довелося коло зробити – спочатку їхати до неї в Рунгури з Коломиї, потім повертатися до мами …

– Приголомшливо. Це ти кинула всі свої справи і їхала 20 кілометрів заради подруги, щоб сходити для неї в аптеку?

– Ну … Не так вже й далеко. Хвилин 40 без пересадки в один кінець, правда, там хвилин десять пішки ще. Але ж допомогти треба! .. Все купила їй, що вона просила, принесла – ліки за списком. Вона так дякувала!

– І мама тебе чекала в магазині, поки ти Таньці купиш сиропчик від кашлю для дитини?

– Та ну тебе, Світлано! Ти чого така зла-то? Мамі я подзвонила, вона ще з дому вийти не встигла, ну, відклали ми трохи зустріч, нічого страшного не сталося. Магазини будматеріалів до пізнього вечора працюють. А тут все-таки дитина хворіє, лежить з високою температурою і не сиропчик від кашлю потрібен був, а банальні жарознижувальні …

– Ось дивуюся я таким «яжемамкам», як ця твоя Танька! Мені б в голову не прийшло в такій ситуації дзвонити подрузі, просити її все кинути і приїхати до мене, щоб сходити в аптеку … Вона ж таки не мати-одиначка, в кінці кінців. У неї чоловік є, тато дитини! Чому вона йому не дзвонила?

– Слухай, ну чоловік на роботі був! Відпроситися у них ціла проблема. Як і в більшості місць, ти ж розумієш! Що він начальству скаже? Що дитина захворіла, треба в аптеку? Смішно. І чекати, коли він увечері прийде, теж не варіант, дитини вже цілий день лікувати можна було …

– А батьки у твоєї Таньки що? Теж працюють?

-Ні, мати на пенсії у неї, але, знаєш, така – де сядеш, там і злізеш. Я, каже, тебе виростила, більше нічим нікому не зобов’язана, хочу пожити для себе. Свою дитину рости сама!

– Хм. Але в разі хвороби можна було, напевно, зробити виняток?

– Ні, там не пробитись. Матері вона подзвонила, але та їй сказала – у тебе аптека близько, одягай дитину тепліше і сходи сама, нічого страшного не трапиться, якщо вийдеш на хвилинку. У всіх, мовляв, діти хворіють, і ніхто проблему з цього не робить. І далеко не у всіх є хтось, кого можна послати в аптеку …

– Ну в чомусь Танькіна мати права. Я теж так думаю … Зараз он лікарі кажуть, що і гуляти можна під час хвороби потроху, це тільки корисно!

– Годі тобі! Подивилася б я на тих лікарів, як вони з температурою тридцять вісім гуляти пішли. Дурниці якісь! .. Допомагати треба один одному, я вважаю. Не такий вже це і подвиг, сходити в аптеку …

А ви як вважаєте, як правильніше діяти в такій ситуації: трясти родичів, закочувати їм скандали, щоб все кидали і бігли в аптеку, героїчно одягатися і йти з хворою дитиною за ліками самій, або пристати до друзів з проханням про допомогу? Нехай чужі люди в свій вихідний зроблять гак?

Ви б як вчинили? Що думаєте?