Я все життя думала, що тато кинув нас з мамою, дуже ображалась. А виявилось, що все зовсім не так!

Мені завжди було дуже сумно від того, що в мене нема тата, я на нього страшенно ображалась і ніяк не могла зрозуміти, чому він кинув нас з мамою. Але виявилось, що насправді все зовсім не так!

Від батька, якого я останній раз бачила в сім років, у мене залишилося небагато: кілька злегка пожовклих від часу дитячих фотографій, на яких високий темноволосий чоловік тримає мене на руках, та уривки неясних спогадів, що складалися в основному з домашніх скандалів і потертої шкіряної валізи, яка нерідко красувалися в передпокої біля дверей.

Тому практично все, що я знала про тата, було почерпнуто з розповідей мами.

Повинна сказати, картинка складалася не найприємніша: за її словами, батько був гулящим й пияком і мама частенько виставляла його за двері після чергового загулу, а коли мені було п’ять, він пішов остаточно. Після цього мати заборонила йому спілкуватися зі мною.

Втім, він і сам не дуже прагнув до цього, зробивши всього одну спробу: з’явився на перше вересня, щоб проводити мене в перший клас. День знань закінчився скандалом і після цього я тата не бачила – ось уже … бігме, майже двадцять років!

– Ти збираєшся батька кликати на весілля? – запитав Микола, коли ми обговорювали з ним кількість гостей на майбутній банкеті в ресторані.

Все, що я знала про батька, було почерпнуто з розповідей мами. За її словами, він вічно влаштовував скандали …

– Поки що не знаю, – зам’ялася я. – Теоретично, це потрібно зробити, але, якщо чесно, у мене немає ніякого бажання … Адже я навіть не знаю, куди слати йому запрошення.

– Ну, ти ж спілкуєшся з тіткою, його сестрою, вона-то вже точно знає адресу, – резонно зауважив мій наречений. – Думаю, тобі варто це зробити. Принаймні, спробувати.

Я невпевнено кивнула, але на наступний день все-таки поїхала до тітки Рити. Вона була молодшою ​​сестрою батька і єдиною родичкою по його лінії, з якою ми з мамою спілкувалися. Тітка Рита рідко замовляла про мого батька, але було видно, що маминої точки зору на історію їхнього розлучення вона явно не дотримується.

– Ксюша, ти вже доросла і пора тобі знати, що все було не зовсім так, як подає твоя мати, – почала тітка. – Всі ці роки я намагалася не лізти у ваші стосунки, сподіваючись, що все якось владнається, але, мабуть, помилилася … Справа в тому, що Міша, твій батько, був не такий поганий, як любить розповідати Тая. Звичайно, він не був самим зразковим чоловіком, але і вона не стала ідеальною дружиною – постійно його пиляла, була патологічно ревнива. Він скаржився мені, що твоя мама виганяє його з дому за кожну провину: наприклад, одного разу вона побачила, як він допоміг сусідці занести додому сумки … Повір, він дуже переживав, коли вона заборонила з тобою бачитися, але зробити нічого не міг. Ти ж добре знаєш свою матір, якщо вона щось вб’є собі в голову – переконати її непросто …

Я їхала від тітки з важким серцем. Невже всі ці роки вперто ображалася на людину, яка була винна в тому, що я росла без батька, рівно в тій же мірі, що і мама? Але коли повідомила їй, що запрошу тата на весілля, вона сказала категоричне «ні».

– Або він, або я – вибирай, – безапеляційно заявила мати …

І ось призначений день настав. Як на зло, з ранку почався дощ, а я похапцем навіть не могла знайти парасольку.

Микола з гостями вже чекав мене в РАЦСі, і я дуже спізнювалася – наш свідок, який повинен був відвезти мене, нервово сигналив біля під’їзду.

Я вискочила на вулицю, накинувши на плаття пальто і тут раптом над моєю головою з характерним звуком розкрився купол парасольки.

– Привіт, дочка, – сказав чоловік у чорному плащі і навіть не дивлячись на те, що тепер він не здавався таким високим, та й волосся було не темним, а сріблясто-сивим, я одразу впізнала його.

«Привіт, тато», – відповіла я і раптом відчула, як моторошно за ним скучила. Мені так не вистачало його!

– Привіт, тато, – легко відповіла я і раптом відчула те, в чому багато років намагалася переконати себе: я моторошно, катастрофічно нудьгувала, мені так не вистачало його!

– Вибач, що я ось так, без запрошення … Рита сказала, що ти хотіла мене запросити, але передумала. А я не міг пропустити твою весілля.

– Я рада, що ти прийшов, – чесно зізналася, вдивляючись в риси його обличчя: такі незвичні і в той же час такі знайомі.

Виявилося, у мене його посмішка – боязка, з ямкою на лівій щоці і ця горбинка на носі теж від нього …

– Зате, напевно, твоя мама не буде рада, – сумно посміхнувся він.

– Тату, я вже доросла і сьогодні виходжу заміж, – нагадала йому. – Тому, думаю, що маю право сама вирішувати, кого хочу бачити поруч. А мама … з нею я як-небудь розберуся.

Він посміхнувся і запропонував мені руку і я раптом помітила, що дощ закінчився і подумала: «Здається, цей день і справді обіцяє стати найщасливішим у моєму житті …»