– Зять приходить з роботи кожен день об одинадцятій – дванадцятій ночі! – зітхає Ольга Опанасівна. – Дочка в декреті, дитині шість місяців ось було. Цілий день одна! Він працює звичайним менеджером! Я такого не розумію … Це що за робота-то така, що додому в ночі повертатися?

Дочка Ольги Опанасівни, Ірина, живе з чоловіком непогано: чоловік заробляє добре: у неї і у дитини є все і навіть десь більше, ніж треба.

Контракт з медичною клінікою, наприклад, за яким всі лікарі приходять додому, і Ірі не доводиться щомісяця тягати дитину в грипозну районну поліклініку. Помічниця по господарству два рази в тиждень, яка драїть квартиру – Ірі залишається тільки займатися і гуляти з дитиною. Ну і ще ряд всяких моментів, без яких, в принципі, обходиться більшість молодих мам, і тим не менш, вони дуже спрощують і полегшують життя. Гроші, звичайно, зло, але з ними жити легше і приємніше.

Проблема у Іри одна – молодий чоловік і новоспечений тато цілий день на роботі. Дитину не бачить.

При тому, що офіційно робочий день до 19.00, “по дзвінку” у них в конторі ніхто не йде. Не комільфо. Сидять і “працюють”. Хоча, поклавши руку на серце, ввечері працюють мало – в основному, просто тусять в офісі. Туплять в інтернеті, чай п’ють, а то і їжу замовлять, в іграшки пограють, робочі ситуації обговорять, якусь трансляцію подивляться.

Але встати і піти додому ніхто перший не може. Або не хоче. З різних причин: є іногородні, у яких ні сім’ї, ні дітей, і вдома, в орендованому блощичнику на околиці, інтер’єри куди гірше, ніж в комфортабельному офісі в центрі столиці. Хтось їздить з району і перечікує пробки – в десятій-одинадцятій вечора проїхати по місту куди легше, ніж в сьомій-восьмій.

Є й окрема категорія трудоголіків – молоді батьки. Вдома- маленька дитина, білизна, каструлі, підгорілі макарони, втомлена за день дружина і крик дитини, а в офісі – розумні розмови, молодий дружний колектив, чай-кава від пуза, інтернет, кабельне телебачення, і, головне – імідж батька-годувальника сім’ї, який пішов на роботу затемна, а прийде додому опівночі …

Здається, чоловік Ірини – якраз з цієї групи працівників.

– А що я можу зробити? – розводить він руками. – Хороша робота на дорозі не валяється. Треба сім’ю забезпечувати … Всі працюють – ну як я повернусь і піду додому, це немислимо! Ну і що, що дитина, у всіх діти! У Іванова он взагалі троє – сидить, як всі, раніше не йде …

Звичайно, Ірині таке не подобається. А тут ще мама в гості приїхала, підлила масла у вогонь.

– Що ж це таке-то, де це бачено – у людини дитина маленька, а він додому не поспішає. Не потрібні ви йому. Нормальний батько б зі шкіри ліз, намагався звільнитися раніше, а це – не справа. Навіщо йому сім’я, він на роботі живе. Так і заведе собі кого-небудь, будеш лікті кусати, та пізно. А що йому – дитина росте, час іде, а він в офісі чаї ганяє …

Мамі, звичайно, дико все це спостерігати – в невеликому місті, де вона прожила все життя, люди закінчують працювати в 18, а в 18.20 всі вже вдома. Ніхто ніде не затримується.

Іра намагалася говорити, що в Києві всі затримуються після роботи, так прийнято, і піти неможливо, тому що будуть косо дивитися – але мама тільки зітхала. Мовляв, хотів би дитину бачити – до півночі на роботі не сидів, ось і все … А тут, мабуть, розлучення не за горами. Не несуть людину ноги додому – це не сім’я.

Іра щиро не розуміє, як ставитися до ситуації. Як не крути, мама в чомусь права, так жити не можна. Дитина не бачить батька. І на роботі то він не потрібен пізно ввечері, якщо чесно. Всі зустрічі, як правило, проходять вдень – ну, у нормальних людей. Буває щось і ввечері, але не кожен же день!

Батько не поспішає до дитини, це, щонайменше, прикро. Сина планували вдвох, чекали разом, а ростить одна мати … Гаразд в дитинстві, але ж дитина росте, йому все більше потрібен батько, а ситуація у чоловіка на роботі не змінюється …

З іншого боку, логіка в словах чоловіка теж є – ну як будеш йти раніше всіх, коли це не прийнято? Ну і що, що дитина. Бажаючі на місце чоловіка є, цілком можуть звільнити – йди, мовляв, тоді, сиди біля дружини і виховуй дитину. І що тоді – сидіти без грошей, роботу шукати по півроку, як чоловіки подруг? Теж не діло.

А ви на чиєму боці в цій ситуації?

Що думаєте?