Анні тридцять чотири роки. Вона вже 10 років живе у столиці, працює, знімає квартиру.

Зовсім не шикує, грошей у неї впритул. Від зарплати до зарплати. Накопичень практично немає.

І з особистим життям до останнього часу все було якось тухло: рідкісні відносини, коли навіть самій незрозуміло, чи то чоловік є, то чи його немає – змінювалися довгими періодами повного затишшя на цьому фронті.

Втім, останнім часом, можна сказати, намітився прорив – Анна вже пару місяців зустрічається з чоловіком, який їй подобається і, здається, симпатія взаємна. Якісь далекосяжні плани будувати рано, але Анна щиро сподівається, що з цією людиною вона створить сім’ю, і можливо, навіть встигне ще народити дитину.

– Все життя про це мріяла, але не складалося. І ось тільки зараз, здається – тьху-тьху-тьху! – зізнається Анна.

Але щасливе Аннине майбутнє знову під загрозою. Після останньої телефонної розмови з мамою вона сама не своя.

Батьки її живуть в невеликому містечку. Їм близько шестидесяти і у них ще, крім Анни, п’ятнадцятирічна дочка, пізня дитина, яку народили “собі на старість”. Пубертат зносить дівчинці дах і батьки в шоці – не думали, що так буває взагалі і в страшному сні не припускали, що ТАКЕ виросте в їхній родині.

– Зі мною все було зовсім інакше! – розповідає Аня. – Я була тиха, старанна, самостійна, ніколи не доставляла проблем. Сестра ж бреше, грубить, пропускає школу, поголила голову, з великими труднощами на трійки закінчила восьмий клас, завела якихось дивних друзів і тільки дивом ще не натворила справ. Хоча може і натворила вже, хто знає …

Єдина людина, яку важкий підліток ще якось сприймає і слухається, це старша сестра Аня – з її допомогою дівчинка мріє коли-небудь виїхати в столицю.

– Пів року тому мати з батьком ще мовчали, нікому не зізнавалися, що просто не справляються з дочкою! – каже Аня. – Але зараз опустили руки … Здається, віддали б куди завгодно вже, але хто її в 15 років після восьмого класу візьме. На роботу рано ще, в дитбудинок пізно.

Ще рік батьки з нею просто не витримають, страшенно бояться, що дівчисько кудись вплутається і, як видно, не дарма.

Мама плаче, тиск у неї такий, що страшно і цифри назвати, у батька в березні був інсульт, відновлюється важко і непросто. Їм самим би вижити зараз, а у них на руках ще й божевільний важкий підліток.

Сестру треба рятувати. І батьків теж.

А рятувати нікому, крім Анни. І у неї зараз три шляхи.

1.  Кинути все, їхати додому, влаштовуватися там на роботу, пасти сестру, лікувати батьків, вирішувати проблеми.  Це, звичайно, красиво і благородно, але для Анни це хрест на своєму житті. Зарплати в містечку дуже невеликі, жити доведеться всім разом в батьківській квартирі. Столичний кавалер за нею туди поїде навряд чи, тим більше на даному етапі розвитку відносин. Чоловіка там годі й шукати, а якщо дивом і знайдеш, привести його буде нікуди.

2.  Забирати сестру в Київ, влаштовувати її тут в 9 клас, доучувати, наймати репетиторів, щоб заповнити прогалини, і знову ж пасти.  Батьки нехай там як-небудь самі, для них і то буде величезна допомога. Непросто, так – без прописки, без грошей, без зв’язків, та ще з трійками, навіть в школу-то влаштувати дівчинку – проблема. Молода людина Анни явно не прийде в захват від перспектив отримати на руки ще й 15 річного підлітка, так що на особистому житті теж доведеться поставити хрест. Як і на планах народити свою дитину. Якщо зараз займатися з сестрою, буде явно не до вагітності і немовлят, а відкладати народження дітей Анна не хоче – бачить на власні очі, до чого призводять пізні пологи.

3.  Нічого не робити, нікому не допомагати, ніхто нікому нічого не винен.  Жити своїм життям, виходити заміж, народжувати, якщо вийде. Анна сама не в тому становищі, щоб допомагати родичам, і теж має право прожити своє життя для себе. Батьки знали, на що йшли, коли в 45 вирішили народити дитину, ось хай і розсьорбують.

Та ще й невідомо, чи зможе Анна дійсно допомогти, навіть якщо все кине і приїде до батьків. Як вести себе з дітьми, та ще й важкими, Анна уявляє слабо.

Втім, цей третій шлях чреватий. А якщо що з батьками? Он батька інсульт вже розбив, чи багато ще треба, а Анні потім з цим жити, знаючи, що її просили допомогти, а вона не ворухнулася.

Як вчинити?