Сини завжди вдячні матерям, а у дочок купа претензій і образ

– … І ось, уявляєш, сидимо ми за столом, вітаємо Людмилу і тут відкриваються двері і заходить її син – з оберемком троянд! – розповідає пенсіонерка Інеса Михайлівна. – Я такі букети величезні і не бачила жодного разу! Вручив їй квіти і конверт, не знаю вже, скільки там було … Але головне, такі слова сказав теплі, приємні! Мовляв, матуся, всім кращим в мені я зобов’язаний тобі, спасибі тобі за все! .. Ми аж розплакалися всі, правда!

… Людмила Василівна – найкраща подруга Інеси Михайлівни, та до того ж ще й сусідка: більшу частину життя жінки прожили в одному під’їзді. Подружилися більше сорока років тому, опинившись на сусідніх ліжках районного пологового будинку: з різницею в кілька годин Інеса народила дочку, а Людмила – сина. Разом гуляли з колясками, разом сиділи у пісочниці, разом збирали дітей спочатку в ясла, потім в школу …

– Я Люду люблю, вона моя подруга, але ось матусею вона була … ну, дуже своєрідною, якщо чесно! – розповідає Інеса Михайлівна. – Олежика вона ростила одна, і якось не особливо над ним тряслася, чи що … Не те, що ми з чоловіком над своєю Машкою! У садок він у неї ходив один, уявляєш? Правда, садок поруч був. Відведу дочку, дивлюся, Олег йде через двір,  один, а мама, каже, на роботу вже поїхала!

– Може, треба було вам запропонувати їй брати Олега з ранку, заводити в садок?

– Я пропонувала, вона тільки рукою махнула – він здоровий хлопець, говорить, скоро шість, що він, через два двори не пройде? .. У табір відправляла його на все літо! На три місяці! Дитина додому приїде на добу між змінами, помиється, а на ранок знову в табір, ось і всі канікули! Загалом, якось так, в спартанських умовах хлопець ріс. Мати каші наварить йому у великій каструлі, в холодильник поставить – таке не їстимеш і з великою голоду, напевно. Ну, Людмила не морочитися. Їсти захоче, говорила, поїсть, не захоче – його проблеми! ..

Інеса Михайлівна згадує, як за часів дефіциту Людмила купила двадцять банок згущеного молока і принесла на збереження подрузі.

– Нехай, каже, у тебе постоять, у мене не залишиш! Олег, якщо знайде, не заспокоїться, поки все не витягне! Я їй кажу – Люд, так годувати дитину треба нормально, він у тебе голодний вічно! Але вона тільки хмикає – мовляв, каша є в холодильнику, а багато солодкого шкідливо для здоров’я …

… За словами Інеси Михайлівни, Олег все дитинство цілими днями пропадав у розташованому поруч Будинку піонерів, де займався всім, чим можна – від конструювання літаків до крою та шиття, благо, це були останні роки, коли гуртків було ще багато і всі вони були безкоштовні . Додому хлопчисько приходив тільки спати. У школі вчився ледве-ледве, але зате руками навчився робити все.

Після школи відслужив в армії і пішов в бізнес.

Зараз Олег досить успішний бізнесмен, власник виробництва в області, на нього працюють люди. Купив квартиру, машину, дачу, одружився, дитину народив.

– А найголовніше, уявляєш матір дуже любить! – з легкою образою в голосі розповідає Інеса Михайлівна. – Гроші їй постійно суне, холодильник забиває делікатесами, по закордонах возить, тільки що на руках не носить. При цьому щиро впевнений, що мати його ідеал! Ось так ось!

Інесі Михайлівні це тим більш незрозуміло, що її дочка Марія, яка народилася з Олегом в один день, на матір і батька постійно в якихось образах. Хоча вже її-то виховували зовсім не так, як сусідка свого хлопця. За руку водили, поїли-годували, возили на море, купували речі, щоб не гірше, ніж у інших – і все одно кругом винні.

– Років зо три їй було, поставили ми її взимку, в снігопад, в великий замет у дворі, щоб сфотографувати, і відійшли на три метри … Боже мій, як вона кричала … І тепер мені цей замет досі згадує, сорок років пройшло! Як її кинули одну, яку травму нанесли на все життя! ..

– Зрозуміло …

– І купа у неї таких обідок. Саморобку свою побачила в сміттєвому відрі в чотири роки, іграшки її віддали дівчинці знайомій, математикою займатися змушували, а от англійською не давали. З квартирою ніяк не допомогли, хоча ось Даші і Маші батьки двушки купили в новобудові … Час від часу взагалі припиняє з нами спілкуватися! Не те сказали, не так подивилися, посміли свою думку висловити …

Інеса Михайлівна важко зітхає.

– І ось знаєш, що я помітила? У всіх знайомих, у кого дочки, ось така круговерть. Претензії, образи, бойкоти без кінця! У подруги дочка кілька місяців з нею не спілкувалася – бабуся взяла на дачу онуків і вони обгоріли на сонці до червоних пухирів. Так всі діти все життя обгорали влітку, а тут прямо трагедія! Зате матері синів – просто ідеальні, правда. Он Людка тому приклад! Живе своїм життям, сидить в фейсбуці, нікому нічим не допомагає, влітку з онуком на дачі два тижні відсиділа – син їй десять тисяч дав! За все вдячний, за все спасибі говорить, букети запаморочливі на день народження тягне … Ось як?

***

А ви згодні, що у дорослих синів до матерям претензій менше, ніж у дочок? Сина мати «вигідніше»?

Що думаєте?