Випадково почула розмову свекрухи з сусідкою. Так образливо було почути таке…А я завжи думала .що в нас ідеальні стосунки…

– Я завжди за свою свекруху горою стояла! – розповідає тридцятип’ятирічна Оксана. – Була впевнена, що мені пощастило: у нас ідеальні стосунки! Вона мені дійсно дуже допомагала з дітьми, причому, я була впевнена, що за власним гарячим бажанням. Приходила майже кожен день, з самого народження старшого. А тепер я, уявляєш, дізнаюся, що внуки їй в тягар, але ми з Андрієм на шию сіли і їдемо … Ні, ну як? Так я взагалі її більше в будинок не пущу! Нехай сидить у себе в квартирі і відпочиває, скільки хоче …

Дітей у Оксани і її чоловіка троє, старшому синові дев’ять, дочкам п’ять і два, і, хоча вона не працює, зайві руки в господарстві при такій кількості малюків ой як потрібні. Свекруха дійсно ходить до неї кожен день, як на роботу. Приходить, переодягається і без зайвих слів і питань береться за справи: підхоплює когось із дітей, починає мити посуд, вішати білизну, заправляти ліжка.

Робота в домі, як відомо, знайдеться завжди.

– Така прямо завжди була добра і лагідна, що просто жах! – розповідає невістка. – Оксаночка, то, Оксаночка, се, йди відпочинь, ти втомилася, може, тобі чайку зробити, може, пиріг спекти? Лицемірка!

Онуки бабусю обожнюють – ну ще б, виросли на її руках. До того ж Марія Дмитрівна ніколи не приходить без гостинців. Обов’язково суне кожному «сюрприз»: то банан, то персик, то цукерку, то пакетик обожнюваного дітьми «шоколадного молока».

– І що, старшому дев’ять і вона всs дев’ять років так ходить допомагати? Кожен день?

– Ну, практично, так! – зітхає Оксана. -Були періоди, коли її допомога була дуже потрібна. Зараз вже не дуже. Діти досить великі, з ними цілком реально впоратися самотужки. Не те, що раніше …

Були такі періоди, коли Оксана без допомоги свекрухи б просто не впоралася. Наприклад, на самому початку свого материнства. Старшf дитина народилася трохи передчасно і, що називається, в дитинстві задав всім жару. Спав тільки на руках, толком не їв, погано набирав вагу і постійно кричав і плакав. Чоловік працював цілими днями і витримати все це в поодинці, за словами Оксани, було просто нереально.

– Чесно, я кожен день боялася, що буде, якщо Марія Дмитрівна сьогодні не прийде! – згадувала потім Оксана. – Спасибі їй, що вона в перший рік не пропустила жодного дня. Забирала дитину, тягла його на вулицю, гуляла з ним годинами, давала прийти до тями …

Дочки у Оксани, за її словами, подарункові, спокійні позитивні малятка, сидіти з ними – одне задоволення. Проте бабусина допомога знадобилася і тут. Марія Дмитрівна сиділа з дітьми, коли Оксана лежала в пологовому будинку або на збереженні, забирала до себе здорових, коли хтось захворів, водила онучок в поліклініку і в басейн, гуляла з ними на дитячих майданчиках і взагалі, у будь-який момент була на підхваті.

– У неділю їздили в Ікею з чоловіком, купити там треба було дещо, дітей до свекрухи завозили, – розповідає Оксана. – Погуляли, купили що треба, заїхали, забрали дітей. Їдемо додому і раптом по дорозі Сонька, ну, дочка середня, раптом виявила, що забула у бабусі свого зайця. Стала ридати. Ми вже й так і сяк, бабуся, говоримо, завтра привезе тобі – ні, не заспокоюється дитина! Чоловік каже – та добре, недалеко від’їхали, повернемося, а то дочка ж нам через цього зайця заснути не дасть …

Чоловік розвернувся, повернувся до материної хати, Оксана вискочила з машини і пішла до свекрухи за іграшкою. Піднімаючись сходами на четвертий поверх, почула голоси. Свекруха стояла у себе на майданчику і розмовляла з сусідкою.

– … І ось так дев’ять років вже світу не бачу, Марин! – говорила свекруха сусідці. – З ранку до вечора там у них … Як білка в колесі, за цілий день і не сяду. У своїх справах нема коли сходити! Ноги набрякають до кінця дня, треба до лікаря давним-давно – а у мене не виходить! То одне, то інше! У невістки вікна перемила, штори перепрала, а на свої вікна у мене вже сил немає … Сиджу з брудними вікнами. Добре, що додому приходжу вже в темряві, бруду особливо не бачу …

– Та вже, знахабніли вони у тебе, розбалувала ти їх! – співчутливо воркувала сусідка. – Скажи їм! Нехай невістка тобі допоможе з твоїми вікнами, ти-то їй досить робиш!

– Так, допоможе вона, як же! Вона зі своїми якось допомогти не могла, я одна у неї мила, мені ж це треба, щоб діти в чистоті сиділи. Сама вона, знаєш, що не любителька, особливо коли є на кого перекласти обов’язки. Лінтяйка страшна!

– Ну нехай найме тобі клінінг!

– Найме? Мені? Та ти що, Марина, смієшся? Там снігу взимку не випросиш. Їм зроду в голову не приходить мені якісь гроші запропонувати! Знають, що я пенсіонерка, ну хоч би тисячу і коли запропонували! Я кожен день приходжу не з порожніми руками, між іншим. Діти чекають гостинців, я розумію. Але дорослі ж думати трохи повинні?

– Ну, взагалі, звичайно повинні! Невже жодного разу не запропонували?

– Ні жодного разу! Ось сьогодні, Марін, трьох дітей мені привезли вранці, ввечері забрали. Ти думаєш, хоч по яблучку вона їм залишила? Ні! Сніданок, обід і вечеря на трьох за мій рахунок. Причому, вівсянку на воді діти їсти не будуть, ти ж розумієш. Їм треба смачне і різноманітне. Ось наберуся коли-небудь нахабства і висловлю їм все! Скажу, злізайте вже з шиї … ой, Оксаночка, ти, чи що? Забули чого?

Оксана з кам’яним обличчям забрала доччиного зайця, пішла, не прощаючись, всю ніч не спала, а на наступний ранок зателефонувала свекрусі і сказала їй більше до онуків не приходити. З такими лицемірками, як Марія Дмитрівна, зв’язуватися вона не бажає.

***

– Ну правильно, виростила вам дітей і тепер не потрібна стала! – ридає тепер Марія Дмитрівна. – Заважаю! Вигадала щось і виставила мене за поріг! Коли діти маленькі були і допомога була потрібна, ти щось не скандалила!

– Якби я знала, що вам внуки в тягар, обійшлася б сама!

– Так як би ти обійшлася-то?

– Няню б найняла, маму б попросила. Не знаю, викрутилася б!

***

Як вам ситуація? Що думаєте?